Старий затужив, заплакав, а проте посадив доньку на сани, хотів прикрити попонкою - і то побоявся; повіз бездомну в чисто поле, звалив на замет, перехрестив, а сам скоріше додому, щоб очі не бачили донькової смерті.
Залишилася, бідненька, трясеться і тихенько молитву творить. Приходить Мороз, пострибує, поскакує, на червону дівчину поглядає:
- Дівчина, дівчина, я Мороз червоний ніс!
- Ласкаво прошу. Мороз; знати, бог тебе приніс по мою душу грішну.
Мороз хотів її тукнути і заморозити; але полюбилися йому її розумні промови, шкода стало! Кинув він їй шубу. Одяглася вона в шубу, подожмала ніжки, сидить.
Знову прийшов Мороз червоний ніс, пострибує-поскакує, на червону дівчину поглядає:
- Дівчина, дівчина, я Мороз червоний ніс!
- Ласкаво прошу. Мороз; знати, бог тебе приніс по мою душу грішну.
Мороз прийшов зовсім не по душу, він приніс красній дівчині скриню високу та важку, повну всякого приданого. Всілася вона в шубочці на скриньці, така веселенька, така гарненька! Знову прийшов Мороз червоний ніс, пострибує-поскакує, на красну дівчину поглядає. Вона його привітала, а він їй подарував сукню, шиту і сріблом і золотом. Наділа вона і стала яка красуня, яка нарядниця! Сидить і пісеньки співає.
А мачуха по ній поминки справляє; напекла млинців.
- Іди, чоловік, вези ховати свою дочку. Старий поїхав. А собачка під столом:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочку в златі, в сріблі везуть, а бабину женихи не беруть!
- Мовчи, дурна! На млинець, скажи: старухину дочку женихи візьмуть, а старикової одні кісточки привезуть!
Собачка з'їла млинець так знову:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочку в златі, в сріблі везуть, а бабину женихи не беруть!
Стара і млинці давала, і била її, а собачка все своє:
- Старикову дочку в златі, в сріблі везуть, а бабину женихи не візьмуть!
Рипнули ворота, розчинилися двері, несуть скриню високу, важку, йде падчерка - пані паною сяє! Мачуха глянула - і руки нарізно!
- Старий, старий, запрягай інших коней, вези мою дочку мерщій! Посади на те ж поле, на те ж місце.
Повіз старий на те ж поле, посадив на те ж місце. Прийшов і Мороз червоний ніс, подивився на свою гостю, пострибав-пострибав, а хороших речей не дочекавшись, розсердився, схопив її і вбив.
- Старий, іди, мою дочку привези, лихих коней запряжи, та саней не повали, та скрині не оброни! А собачка під столом:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочку женихи візьмуть, а бабиної в мішку кісточки везуть!
- Не бреши! На пиріг, скажи: старухину в златі, в сріблі везуть! Розчинилися ворота, стара вибігла зустрінути дочку, та замість її обняла холодне тіло. Заплакала, заголосила, та пізно!
