Звірятка з початку побоювалися одне одного. Кошенята трималися подалі від собак та їжачків з гострими голками. Їжаки самі лякалися і котів, і собак. А птахи снідали лише тоді, коли котів поруч немає. Але з часом звірі і птахи звикли до такого сусідства в їдальні, та майже не боялися одне одного.
Та якось вранці одна ворона не захотіла чекати своєї черги до харчів. Вона подумала: «Чому це звичайні голуби чи маленькі горобці мають снідати раніше, ніж я? А коти й собаки? Вони ж цілий день нічим не зайняті, а у мене багато справ – треба покаркати, а потім летіти на звалище… Тож, я гідна кращих умов. Мені треба всього і побільше!»
З такими думками ворона підлетіла до посуду с водою, схопила його дзьобом, розштовхала тих, хто снідав, та швидко піднялася в небо. Звірята та птахи не очікували такої події. Перелякані цуценята та кошенята притулилися до своїх матусь, їжачки згорнулися в клубочок, а горобці, голуби та інші ворони порозліталися хто куди. А жадібна ворона дивилася на них з гілки сусіднього дерева і раділа, що здобич у неї.
Звірята та пташки почали звертатися до неї – кожен своєю мовою, але зміст був однаковий: «Як же тобі не соромно?». Ворона спочатку хотіла щось відповісти, але згадала, що у неї в дзьобі посуд з водою. Якщо відкриє рота, то упустить здобич.
«Тепер треба швидко випити воду, поки інші птахи не добралися до мене. До того ж, посуд тримати важко», - подумала ворона. Тільки-но вона запустила дзьоб у миску, миска полетіла донизу. Нічого дивного: адже ніщо більше не тримало миску на гілці.
На асфальті з’явилася мокра пляма, поруч з якою лежала глибока пластикова миска.
«Попила, називається!», - прокаркала у розпачі ворона.
«Що ж ти наробила, жадібно вороно?», - донеслося знизу від обурених звіряток та пташок. «Через твій вчинок ми всі залишилися без води. І ти, до речі, також. А дощів вже давно не було», - процвірінькав один з горобчиків.
А жадібна ворона сиділа на гілці і не наважувалася спуститися. Їй стало соромно за те, що вона зробила. Вона зрозуміла, що якби не зазнавалася і не скупилася, то води вистачило б на всіх. І вирішила ворона виправити свою помилку. Цілий день вона виглядала у дворі Маринку та її друзів – Настю та Андрійка. А коли побачила, то підлетіла до дітей і почала голосно каркати та стрибати в бік їдальні. Так вона намагалася пояснити їм, що звірята та птахи залишилися без води.
Діти підійшли до мисочок і побачили, що запаси харчів та води час поповнити. Хтозна, чи збиралися вони самі це зробити, чи дійсно зрозуміли, на що їм натякала ворона?
Автор: Олена Кукуєвицька
