Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Успішну людину можна виховати

Успішну людину можна виховати
 

Кожна мама й тато хочуть бачити свою дитину в майбутньому успішною людиною, яка зможе легко іти по життю, долати труднощі і досягати своєї мети. Але такий добрий намір - це лише половина справи. А яка модель виховання приведе до цих омріяних результатів? Ми проаналізували думки психологів з цього приводу, їх базові концепції: які ключові поради звучать з уст фахівців? Про це нижче.



Перше табу, на шляху до виховання успішної особистості, - життя в режимі тотального контролю і покарань: влаштовування частих перевірок і винесення вироків, коли дитина росте в страху перед батьками, не завжди розуміє, чому її покарали, адже "отримати на горіхи" можна лише тому, що мама сьогодні не в настрої, або в тата проблеми на роботі.

Звісно, різні діти по різному реагують на батьківські покарання, проте, коли такі "виховні заходи" стають дуже частими, дитина росте в строгості і страху, - неминуче вона приходить до наступних висновків: "краще нічого не робити, бо, швидше за все, я знову зроблю помилку і отримаю за це". Потім батьки просять своїх чад: будь сміливішим, будь ініціативнішим, але буває вже запізно: дитина засвоїла невірний урок, отримала непотрібну їй установку, яка може отруїти усе її життя "якщо ти щось робиш – ризикуєш помилитися і бути покараним, тому краще принишкнути в куточку і скласти руки - так безпечніше, точно не наробиш дурниць".

Звісно, наміри батьків, які виховують своїх чад дуже строго, є лише позитивними. Тотально контролюючи дитину, караючи за кожен проступок, бажаємо "перерубати в корені" всі її потенційні погані риси, захистити від помилок. Але статистика невблаганна: більшість неуспішних, слабких безініціативних людей виховували "з ременем", жорстко контролюючи кожен крок, кожне домашнє завдання, караючи за кожну помилку, за кожну погану оцінку. Дитина виростає, а закарбована модель залишається: "Навіщо щось починати, в мене й так, швидше за все, нічого не вийде".

Навіть якщо така людина загоряється якоюсь ідеєю, то вона, зазвичай, згасає на етапі обдумування, адже завжди в голові малюються найгірші, найпесимістичніші кінцеві результати. В таких людей присутній високий рівень тривоги, вони невпевнені і боязкі, їм комфортніше у групі, в натовпі, а от виділитись, проявити себе - о, це вже ні, краще сховатися в загальній масі, тільки там вони почувають себе значущими. Чи хочете ви, щоби вашій дитині в майбутньому були притаманні такі риси? Питання риторичне...

Найбільша послуга, яку ви можете зробити своєму чаду - виховати його самостійним, коли дитина відчуває, що відповідальність за її навчання, розвиток, за її взаємовідносини з друзями лежить лише на ній. Не плутайте це з ситуацією, коли дитина передана собі на "самовиховання".

Ваше чадо має розуміти, що відповідальність покладена на нього, але батьки, звісно ж, тримають ситуацію під контролем. Не стоячи "над головою", коли школяр виконує домашнє завдання, сварячись за кожну помилку, не влаштовуючи показові візити до школи, коли вчитель при всіх однокласниках відчитує вашого сина, а ви хитаєте головою, мовляв "він своє вдома отримає", не тотально контролюючи кожен дзвінок, кожен лист чи повідомлення, відправлене підлітком, або ж, якщо йдеться про малюка - при найменшому конфлікті через відерце у пісочниці – негайно втручаючись і встановлюючи справедливість та з'ясовуючи "хто перший почав".

Дайте дитині право жити і самій вирішувати свої проблеми, контроль має здійснюватись непомітно, навіть потай від неї. Якщо ви зауважили в щоденнику збільшення кількості низьких оцінок, або ж почули жалоби від вчителя стосовно поведінки, нагримати - не вихід. Дайте дитині зрозуміти, що ситуацію можна виправити, підкажіть, як це можна зробити. Коли людина виховується в такому ключі – вона вчиться бути самостійною, брати відповідальність за своє життя на себе.

Дитину не карають за проступки, а демонструють, як можна вийти з тієї чи іншої ситуації. Батьки таким чином показують свою повагу, довіру, спілкуються з дитиною на рівних (а не з позиції "зверху"). Елемент приниження і покарання в цій моделі виховання практично відсутній, проте чадо часто чує від своїх батьків: "Ти можеш краще, наприклад спробуй зробити ось так.."

Підвищуйте планку поступово. Не потрібно ставити перед дитиною захмарні, недосяжні цілі, адже це лише негативно відіб'ється на самооцінці вашого чада. Краще давати більш досяжні цілі, легкі завдання, але з часом ускладнювати їх – тоді дитина справді розвиватиметься, бачитиме свій ріст і успіхи. Не карайте за промахи, а от за успіхи завжди хваліть. Так ви зможете виховати наполегливу людину, яка досягне в житті успіху.

Автор: Марта Павлюк

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас

Схожі статті

|

Як познайомити дитину з професіями

Багато в чому щастя і успіх дитини в майбутньому пов'язані з тим, чи зможе вона самореалізуватися в професійному плані. Безумовно, всі батьки бажають своїм дітям найкращого, і з раннього віку починають знайомити дитину з різними видами діяльності і професіями. Це важливо, тому що допомагає сформувати ставлення дитини до праці, як своєї, так і інших людей.

Як «правильно» карати дитину?

Процес виховання неминуче передбачає наявність такого моменту як покарання. Якщо слово «покарання» піднімає в вашій уяві картину, де заплаканий малюк стоїть в кутку, а мама (тато) злісно виговорюють його (чи навіть шльопають по попі) – доведеться розірвати цей шаблон. Адже покарання може бути абсолютно різним (на щастя, для більшості сучасних батьків фізичне покарання – річ неприпустима). Не хотілося б оперувати термінами «правильно» і «не правильно», адже границі їх дуже розмиті, та, тим не менш, поговоримо про «правильне» покарання в контексті «ефективне покарання» - таке, яке приносить бажаний ефект. Отож…

Якщо у вашої дитини з’явились уявні друзі

Ви помітили, що ваша дитина почала спілкуватися з уявними товаришами, граючись, вона називає їх імена, спілкується з ними, а, може, навіть, доглядає за такими «друзями»: годує, водить на горщик, вкладає спати? Звісно, це може здивувати чи навіть насторожити батьків. Чи варто хвилюватися?

Виховання «страшилками»: чи існує альтернатива?

Класична ситуація: дитина відмовляється їсти (одягатися, спати, читати, прибирати, чистити зубки…), а батьки, в якості виховного методу, одразу підключають старі-добрі «страшилки» - прийде Баба Яга, лікар зробить укол, забере міліціонер, з’явиться павучок чи рогата коза… Ці нехитрі сюжети передаються з уст в уста: Бабою Ягою лякали нас, тепер і ми своїх дітей лякаємо. А робимо це тому, що такий метод майже завжди спрацьовує, хоча інколи задумуємось: чи правильно залякувати малечу?