Фея спускалася східцями-хмаринками додолу і заглядала в кожне віконечко. Господині поралися на кухнях. Одна ніяк не могла дати ради з пампушками, які все підгорали і з них витікало варення. Тоді фея тихенько прослизала до кухні, непомітно зменшувала вогонь, а до казанця з олією доливала чарівного трунку. І наступна порція пампушок виходила наче намальована – з рівномірною рум’яною скоринкою.
Крізь інше вікно фея помітила, як господиня, забувши про вушка з грибною начинкою, які вже давненько кипіли в каструлі, готувала рибу. Тож чаклунка блискавично пролізла крізь маленьку шпарку до кухні, щоб легенько вщипнути жінку і врятувати різдвяні вареники.
Та найбільше клопоту завдавало одночасне приготування куті в десятках людських осель. Тоді фея Різдва манюсіньким блищиком світла шмигала від одного помешкання до іншого, щоби, не дай Боже, десь не трапилася халепа. Бо ж зварити пшеницю – то лише половина справи. Треба простежити, щоби мак був добре розтертий у макітрі, щоби до нього не дали забагато цукру й не забули, бува, про мед. А ще частенько молоденькі господині не знали, що можна присмакувати кутю горішками та родзинками. А саме вони додавали страві того особливого смаку.
Коли всі страви були готові, фея непомітно залітала до кімнати і клала на чотири кінці столу під святкову скатертину по зубцю часнику. Дуже вже їй хотілося, щоби всі в родині були здорові.
Ближче до середини вечора всі члени родини, святково вдягнені й причепурені, сиділи за заставленим наїдками столом. Тож працьовита чарівниця здіймалася до неба й розганяла пустотливі хмарки, щоб люди побачили першу різдвяну зірку. Іноді, щоправда, ще натирала її до блиску ганчіркою. Бо зірку мало бути видно звідусіль, щоб якась родина часом не запізнилася разом з іншими сісти до святкового столу.
На останок фея Різдва відмикала чарівним ключем хмаринки-снігосховки – і на землю опускалося біле снігове кришиво. Адже справжнє Різдво без снігу не буває.
Чарівним голосом маленька чаклунка розпочинала свою улюблену колядку, яка сповіщала про народження Христа, і бажала всім злагоди та миру. Зі своєї полотняної торби засівала всі домівки чарівними зернинами добробуту, які сходили від кожного доброго слова та щирого вчинку.
Фея знала, що невпинно спливає час її мандрівки на землю. Але дуже раділа, що їй у котре вдалося бездоганно виконати свою роботу. Маленька мандрівниця поверталася до небесного палацу. Перед дверима вона востаннє обернулася, щоби глянути на землю. Людські оселі з тієї височіні скидалися на маленьких світлячків.
- Наступного року до вас завітає моя донька, - з легким сумом у голосі промовила фея й відімкнула двері палацу.
На землю приходило Різдво…
(Різдвяне оповідання, автор - Леся Кічура)
