- Дивись, он пташки так кумедно стрибають, - весело мовила Катруся.
- Мабуть, їжу шукають, бо на гілках давненько немає ні горобини ні калини. Все з’їли ще до холодів. Синичкам буде не легко пережити цей останній місяць…
Діти притихли, вони були засмучені, адже їм стало шкода маленьких, безпорадних пташечок.
- Зробімо для них годівничку! – раптом запропонувала сестра. – Думаю, тато допоможе нам.
- Гарна ідея! Подивімось у гаражі, що могло б нам знадобитися, - радо погодився Тарасик.
Увечері мама приготувала смачне какао з корицею та напекла ароматних тістечок. Діти тим часом натхненно майстрували разом із татом годівничку для синичок. Зранку обоє тепло вдягнулися і пішли прилаштовувати її серед вишневого гілля.
Щодня Тарасик і Катруся пильнували, щоб у пташок була їжа. Насипали в годівничку хлібні крихти, зерно. А ще, за порадою мами, підвісили шматочок сала. Обом здавалося, що пташок більшає з кожним днем. А може, то дітки просто дуже хотіли врятувати від голоду якнайбільше синичок?! Коли врешті закінчилися люті морози і почало пригрівати сонечко, братик і сестричка вирішили, що невдовзі їхня зимова «варта» закінчиться.
…
Той ранок видався напрочуд теплим. У повітрі витав запах весни. З’явилися перші несміливі підсніжники. Біля будинку Тарасика й Катрусі лунав радісний пташиний щебіт. Діти були певні, що заслужили на це. Пташки наче дякували добрим друзям за допомогу і турботу, які братчик і сестричка виявили до них у скрутну хвилину. Й відтоді щоранку під веселий пташиний щебіт брат із сестрою вирушали до школи.
Діти раділи, що надалі, ймовірно, опікуватимуться не одною пташиною родиною. Коли минуть тепле літо й щедра осінь, доведеться змайструвати більше годівничок для синичок.
Автор: Леся Кічура
