- Не буду вдягати пальто, хочу куртку! – голосила Вередуля, збираючись на вулицю. Хоча мама пояснювала їй, що одяг треба обирати до погоди.
- Не хочу вчити літери! – заявляла Вередуля виховательці у дитячому садку. Дівчинці не вірилося, що завдяки літерам вона навчиться читати та буде рости розумною.
Іншими словами, Вередуля часто поводила себе погано. Але одного дня дещо сталося.
В той день, прийшовши з дитячого садка, Вередуля сиділа сама в своїй кімнаті та ображалася на маму. А як же: мама не купила їй нову ляльку. Хоча у Вередулі й так було багато ляльок, а мама пообіцяла, що подарує їй цю ляльку на День народження, але Вередуля все одно ображалася. Вона сиділа на підлозі і плакала, але раптом помітила у віконці якесь різнокольорове світло. Дівчинка зазирнула у вікно і побачила там чотирьох крихітних дівчаток з крильцями. Вередуля одразу здогадалася, що це феї, адже це казка про незвичайну країну. Феї розмовляли між собою, а Вередуля могла їх чути.
- Напевно, Вередулі б сподобалася гра, в яку зараз грають діти на вулиці. Але поки вона буде сперечатися з мамою, що вдягнути, гра закінчиться, і діти підуть додому, - сказала фея в рожевій сукні.
- Ця дівчинка Вередуля, напевно, могла б бути красунею, якби в неї не були весь час заплакані очі, - додала фея у жовтій сукні.
- Мабуть, вона ніколи не напише вітальну листівку для бабусі та не прочитає жодної книги, адже завжди вередує, коли її чомусь вчать, - сказала фея у зеленій сукні.
- А я чула, що мама Вередулі дуже засмучена доньчиною поведінкою, - зітхнула фея у бузковій сукні. – Адже батьки і вихователі хочуть навчити Вередулю тому, що допоможе їй зростати красивою, здоровою та щасливою дівчинкою, мати багато добрих друзів та самій робити добрі справи. Але, мабуть вона назавжди залишиться вередливою заплаканою дівчинкою, яка нічого не вміє, не має друзів та засмучує батьків! Після цих слів феї зникли.
- Ні, я не буду такою! – закричала Вередуля.
Вона побігла до батьків, вибачилася та пообіцяла, що тепер завжди буде їх слухатися. Вередуля вмила заплакане личко, швидко сама вдяглася та побігла на вулицю до дітей. Тепер вона залюбки вчилася та чемно поводила себе з батьками та вихователями. В неї з’явилося багато нових друзів. До речі, більше ніхто не називав її Вередулею – тепер її знову звали Анфіса.
