Сонечко здивовано подивилося на Хмарку:
- Та чому ж я гарне? Я ж сумую і зовсім не посміхаюся! – засперечалося воно.
- Ще й як посміхаєшся, просто ти поки цього не знаєш! А ти спробуй, подивися на своє відображення у річці та побачиш свою посмішку.
Сонечко зацікавлено визирнуло на вулицю та почало розглядати своє відображення у воді.
- Щось не бачу у себе посмішки, - сказало Сонечко. Хоча, воно помітило, що виглядає не так вже й сумно, як йому здавалося.
Хмара хитро посміхнулася:
- Так, краще тобі подивитися в дзеркало, тоді побачиш свою посмішку, - відповіла вона. – Вийди на вулицю та зазирни у віконце, наприклад, он того будинку – там є велике дзеркало.
Сонечко послухалося. Спочатку воно знову не побачило своєї посмішки у дзеркалі. Але Сонечко помітило, як його промінчик завдяки дзеркалу перетворився на сонячного зайчика, що пострибав по кімнаті.
В кімнаті був маленький хлопчик, який неймовірно зрадів, побачивши сонячного зайчика. Хлопчик спробував зловити його, але зайчик побіг далі – по стінам та шафам. Хлопчик засміявся, а Сонечко, нарешті, побачило в дзеркалі і свою посмішку.
- Мамо, дивись, яке сонечко гарне! Давай підемо на гойдалки! – радісно сказав хлопчик.
«Яке сьогодні добре сонечко», - казали на вулиці діти та дорослі. А Сонечко чуло це та раділо. Тепер воно бачило свою посмішку і в дзеркалах, і у річці, і навіть у мисці з водою, яку на вулиці залишили для котів. І від цього Сонечку було дуже радісно. Воно забуло, що в ранці прокинулося з поганим настроєм.
- Даруючи радість іншим, ми самі стаємо щасливими. – сказала Хмара Сонечку. – Якщо тобі колись знову стане сумно, спробуй зробити щось гарне та корисне для когось, і твій настрій покращиться.
- Дякую тобі, Хмарко, за добру пораду! – відповіло Сонечко.
