Почувши ці слова, гітара від обурення видала фальшиву ноту, а скрипка в розгубленості замовкла.
- Чому ж оплески - твоя заслуга? - проспівала баритоном віолончель. - Я ж теж була солісткою в оркестрі, і мій співучий сумний голос припав до душі глядачам. Значить, це мої оплески.
В розмову включилася флейта:
- Вибачте, друзі, що втручаюся, - просвистіла флейта своїм повітряним голосом, що нагадує спів птахів, - ну ви ж не станете сперечатися, що я сама мелодійна серед вас? Погодьтеся, оплески глядачів - мої.
- Не згоден! - загримів барабан. - Це я задавав ритм всьому концерту! І якби не я, то глядачі б заснули від ваших сумних голосів!
Фортепіано хотіло заперечити, але тут в суперечку вступили гітара, арфа та бубон. Голоси музичних інструментів ставали все голосніше, перебивали один одного. Тому музика, що звучала зі сцени, перестала бути красивою, а стала схожа на гучний неприємний шум. Глядачі в залі здивовано переглядалися. Тепер їм зовсім не хотілося аплодувати та кричати «Браво».
- Перестаньте сваритися, - строго сказала диригентська паличка, за допомогою якої диригент керував оркестром. - Кращий - це не той, хто найгучніше кричить, а той, хто добре виконує свою роботу, поважає і підтримує своїх друзів і не свариться з ними через дрібниці. Ви все сьогодні старалися, добре грали, тому всі заслужили оплески і похвалу від глядачів. Ну а зараз ви сваритеся і ось-ось зірвете концерт!
Тільки тепер музичні інструменти помітили незадоволені обличчя глядачів. Вони тут же перестали сваритися і знову заграли свої партії, слухаючи команди диригентської палички. А в подяку за свою хорошу гру музиканти їх музичні інструменти почули гучні оплески і вигуки «Браво».
