Напередодні Нового року в міському парку з'явилася крижана скульптура, яка зображала янгола. Цю скульптуру зробив і подарував місту один хороший майстер.

Діти та дорослі готувалися до святкування Нового року. Готувалися й Дід Мороз та його помічники. Вони прикрасили новорічну ялинку, складали подарунки для дітей, перевіряли, чи в порядку санчата та одяг Діда Мороза.

От-от 19 грудня і настане свято Святого Миколая, а ви ще не знаєте, що покласти під подушку вашому юному рокерові? Чи він слухався вас весь рік і заслуговує на новеньку гітару, чи не слухався (ох, ці ж малі бунтівники) і заслужив різок (чи ремінця)?

Одного зимового ранку діти у дворі ліпили сніговиків. Хлопчики та дівчатка спочатку робили сніжки, потім катали їх у снігу. Маленькі сніжки ставали великими колобками, й діти з’єднували їх. Так з’являлися сніговички.

Якось вранці сорока та ворона варили своїм дітям кашу. А щоб було веселіше, вони весь час теревенили одна з одною. І, певно, ці теревені були такі цікаві, що сорока з вороною геть забули про кашу. А каші захотілося краще почути, про що ж балакають хазяйки, щ аж про неї забули.

У хлопчика Тимура був улюблений маленький песик на ім’я Бака. Якось ввечері Тимур пішов з Бакою гуляти до парку. У малого Баки не було нашийника, і Тимур всю дорогу не випускав песика з поля зору. Та раптом Бака побачив білку, що зіскочила з дерева, та з шаленою швидкістю зірвався з місця. Адже він хоч ще і цуценя, але мисливської породи.

Одна бабуся вирішила провідати свого онука. Вона наліпила вареників з м’ясом на гостинець, склала їх у судок, а потім у сумку, та й пішла.

Якось дві мавпи знайшли у кущах футбольний м’яч. Спочатку вони довго сперечалися, яка з них перша його побачила, потім гралися удвох. Врешті, мавпам набридло грати, і одна з них запропонувала влаштувати в африканському лісі футбольний матч.

Далеко у старому темному лісі жив-був Бабайко. Його домівка була так глибоко у лісі, що за все своє життя Бабайко бачив людей лише декілька разів. Навіть вовки та дикі кабани рідко заходили до нього. Якось Бабайці стало сумно самому, а ще дуже захотілося стати відомим. Він не вигадав нічого кращого, ніж піти до людей та налякати їх.

У магазині на полиці жили-були подушки. Одні великі, інші зовсім маленькі, одні білі, інші з малюнками. Одні м’якіші, інші більш пружні. Подушки були різними, але кожна по-своєму гарна. Коли якусь подушку купували, на її місце приносили нову, і вони разом чекали на своїх покупців. Однак жила серед подушок одна така, яку довго ніхто не купував.