МамаТато

Усе, що ви маєте знати про дітей

Модератор: модератори

Аватар користувача
дякуючі aronskaya
#2739
Консультант більше не може відповідати на ваші запитання. Якщо ви консультант і бажаєте співпрацювати з нами - пишіть нам на адресу webmaster@mama-tato.com.ua

У цій гілці на ваші запитання відповідатиме психолог-консультант нашого порталу для батьків, гештальт терапевт, спеціаліст з системно-сімейного підходу Ірина, peace.

Питання приватності
Ми розуміємо, що не всі запитання зручно ставити від свого імені у гілці на форумі. Тому ви маєте 2 варіанти поставити своє запитання інкогніто: написати тут як "Гість" або у приват. У будь якому випадку, ваша проблема не буде розголошена третім особам.
Востаннє редагувалось 21-02-2009, 13:12:58 користувачем aronskaya, всього редагувалось 3 разів.
Аватар користувача
дякуючі peace
#2857
Вітаю всіх учасників форуму і відвідувачів сайту!
Мене вже представила модератор, тому лише хочу підтвердити надану нею інформацію.
Так, я дійсно практикуючий психолог, але досвіду дистанційного консультування досі не мала, тому мені самій дуже цікаво, що вийде з цієї ідеї.
Впевнена, що це спілкування може бути корисним як вам, так і мені.
Спробую відповісти на будь-які ваші запитання, які будуть в моїй компетенції.
дякуючі Яся
#2865
Доброго дня!
У мене є запитання з приводу племінниці. Їй чотири з половиною. Ходить у дитсадок. Вона дуже сильно (занадто, як на мене) засмучується, якщо в неї шось не виходить, часто плаче через повні дрібниці. Щоб не пійшло не так, як вона хоче - кінець світу. Дуже, дуже болісно реагує на невдачі. Ви можете щось порадити?
Аватар користувача
дякуючі peace
#2903
Кожен з нас має певні особливості характеру - хтось може бути вразливішим, а хтось - більш стійким до невдач.
Цілком можливо, Ясю, що Ваша племінниця має меланхолічний тип темпераменту, який зумовлює її реакцію на невдачі.
Як краще спілкуватись з такою дитиною?
Перш за все не варто надто її опікувати. Ставлення до неї, як до дорослої, краще навчить її контролювати власні емоції, ніж оберігання від усього, що дитина сприймає негативно. Тобто з нею потрібно розмовляти, дізнаватись, що саме її засмутило в кожній ситуації і намагатись разом обговорювати кожен випадок. Коли дорослий, якому дитина довіряє, допоможе їй, наприклад, згадати попередній "кінець світу", і той, що був перед цим - поступово це навчить її не драматизувати події.

Також Ви можете зміцнити самооцінку і впевненість дитини, підкріпляючи її "позитивну" реакцію на події. Хваліть її кожного разу, коли вона подолала свої емоції. Схвалювана поведінка поступово буде закріплюватись.

І не засмучуйтесь через невдачі. Позитивні зміни не будуть раптовими, але за умови наполегливості і послідовності все вийде.
дякуючі Яся
#3011
А що робити, якщо вона так засмучується, що починає казати, що накладе на себе руки? Чи не звертати уваги?
Аватар користувача
дякуючі peace
#3066
Яся писав:А що робити, якщо вона так засмучується, що починає казати, що накладе на себе руки? Чи не звертати уваги?
Не звертати уваги - найгірша порада в такому випадку. Ваша турбота з цього приводу дуже слушна.
Тут є два варіанти.
1. Дитина десь чула такі погрози і для неї це - спосіб впливати на дорослих, привернути їхню увагу.
2. Суїцидальні думки зараз психологи спостерігають навіть у маленьких дітей. Якщо це так у описаному Вами випадку, то це дійсно велика проблема.
Суїцидальні думки з'являються, здебільшого, через відчуття себе непотрібною, через нелюбов до себе.
Така дитина потребує великої уваги до себе.
Що можна зробити?
- Більше проводити часу з дитиною, займаючись звичайними хатніми ділами, або спільно граючи. Намагатись дізнаватись більше про її думки, страхи, турботи. Тут важливо навіть не те, наскільки дорослі зможуть бути компетентними у вирішенні дитячих проблем, скільки в тому, що дитина відчуватиме увагу до себе, власну значимість.
- Давати дитині можливість допомагати. Не робити корисні справи, а бути корисною. "Піди, прибери свої іграшки", - це скоріше привчання до дисципліни, яке не обов'язково дасть дитині можливість відчути, що вона дійсно допомогла. Тобто потрібно бути чутливими до її ініціативи. Нехай мамі доведеться крадькома перемити після дитини посуд чи прибрати ще раз - але дитина має відчути себе корисною, знати, що дорослі їй вдячні за допомогу.
- Бажано звернутись до дитячого психолога, щоб він попрацював з дитиною, можливо із сім'єю. В близькому спілкуванні, він зможе розібратися як у причинах таких слів дитини, так і допомогти їй.

Ясю, а Ви самі маєте якісь припущення щодо мотивів суїцидальних заяв Вашої племінниці? Ваша думка може бути корисною, бо Ви маєте можливість спостерігати за ситуацією збоку.
Аватар користувача
дякуючі kompot
#3187
Шок!!!!!!! :shock: :shock: Дев"ятирічний син подруги(третьокласник) розповів. На перерві одноклвсники гралися: троє сильніших затискали у кутку слабшого і робили вигляд, що гвалтують його. А як розважатимуться, коли їм стукне 15-17??????????? Я в шоці! Що робити?????????? Боюся за власних дітей!
Аватар користувача
дякуючі peace
#3231
Розумію Вашу стурбованність.
Ви висловили страх за власних дітей. Давайте спробуємо розглянути наведену Вами ситуацію, щоб визначити, що Ви можете зробити, щоб вона не трапилась у житті Вашої дитини.
Я бачу тут дві основні проблеми:
1. дитина не змогла себе захистити і дати відсіч кривдникам;
2. дитина може побоятися розповісти про цей епізод батькам, отже житиме з відчуттям сорому і провини. Таким чином впевненість в собі, і без того невелика, ще зменшиться.

Саме впевненість в собі, відчуття власної гідності, роблять нас сильнішими, не дозволяють знущатися над собою.
Що можуть зробити батьки, щоб підтримати впевненість своєї дитини з самого малечку?
- Завжди хваліть свою дитину за найменші успіхи, за кожну маленьку перемогу;
- Давайте дитині можливість бути корисною, допомагати Вам. Навіть якщо вона зробила щось не досконало, подякуйте їй за бажання допомогти;
- Давайте зрозуміти, що Ваші син чи донька найкращі для Вас. Щоб не зробила дитина, вона має знати, що батьки не любитимуть її менше за проступок, навіть тоді, коли доведеться відчути насліки свого вчинку;
- Ні за яких обставин не порівнюйте дитину із іншими людьми. Ні з її рідними братами і сестрами, ні з сусідськими дітьми чи друзями по садочку. "А он, дивись, як Маша швидко одягнулась", "А бачиш, хлопчик не плаче!" - всі ці порівняння зменшують вартість дитини у власних очах і вона з малечку призвичаюється оцінювати власні вчинки і себе саму по інших людях.
- Дитина має знати, що Вам можна сказати будь що. Бережіть її довіру. Якщо Ви висварите дитину за щось, у чому вона зізналась, наступного разу Ви навряд отримаєте щирість знову. Так дитина вчитиметься самотужки вирішувати свої проблеми. І в більш серйозному випадку теж може не наважитись зізнатись Вам у чомусь;
- Готуйте своїх дітей до можливих ускладнень із однолітками, пояснюйте, в яких можливих випадках як варто чинити;
- Будьте уважні до своєї дитини. Щиро цікавтеся її успіхами, турботами, навіть дріб'язковими конфліктами. Дитина має знати, що подробиці її життя цікаві для Вас, що Ви дійсно співпереживаєте і не вважаєте її дитяче життя менш важливим, ніж Ваше, доросле.

kompot, сподіваюсь мені вдалося дати відповідь на Ваше занепокоєння.
Дякую за звернення!
Аватар користувача
дякуючі kompot
#3237
Що робити матері цього хлопчика? Адже не можна закрити очі на те, шо відбулося, хоч він і не був у ролі жертви. Ситуація не повина залишитись без реакції батьків, вчителів, дітей, бо всі вирішать, що це нормально, що так має бути? Що робити, щоб це не повторилося в даному класі?

Дякую за відповідь
Аватар користувача
дякуючі peace
#3248
kompot писав:Що робити матері цього хлопчика?
Щоб відповісти на це питання, я б хотіла уточнити дещо про цю жінку. Чи знає вона про ситуацію, яка сталась з її сином? Якщо так, то хто її повідомив?
Яке її ставлення до того, що відбулося?
Які стосунки у матері з сином?
Чи висловлювала вона своє занепокоєння і готовність діяти?
Мої запитання пов'язані з тим, що допомога потрібна тоді, коли є висловлена потреба в ній. Можу висловити припущення, що у вихованні цього хлопчика вже щось упущено, враховуючи його неспроможність себе захистити. Бо, наскільки я зрозуміла описану ситуацію, він в даному разі був саме жертвою.
kompot писав:Адже не можна закрити очі на те, шо відбулося
Я пропоную подивитись на те, що відбулося, з позиції потерпілого хлопчика. Як він почуватиме себе, коли почнеться бурхлива реакція вчителів, дітей і батьків? Діяти потрібно, але необхідно пам'ятати про обережність, щоб спроби вирішити ситуацію не стали для дитини більш травмуючими, ніж сам конфліктний випадок.

Найкращий вихід був би тоді, коли б батьки дитини зуміли поставитись до нього із розумінням і щиро обговорити те, що сталось. Це б дещо зняло тривожність, в якій зараз хлопчик перебуває. А вже тоді можливо було б вчити його надалі захищатись від агресії в свій бік.

Є ще одна можливість відреагувати - батьківські збори, на яких можна розібрати ситуацію. Але тут багато "але". По-перше це той самий потенційно травмуючий розголос, про який я вже говорила. Чим довше і чим більше це буде обговорюватись, тим гірше, в кінцевому випадку буде потерпілій дитині.
По-друге, такі збори мають бути ініційовані вчителем, який володіє навичками вирішення конфліктів і є справді мудрою людиною. Якщо Ви не впевнені у цих якостях вчителя, може бути лише гірше.
По-третє, подібні збори можуть перетворитись на з'ясування стосунків, коли батьки дітей агресорів почнуть захищатись (а вдома "розбиратись" з дітьми по-чоловічому, що теж не варіант вирішення, бо агресія породжує ще більшу агресію). А що це може дати батькам потерпілого хлопчика - для мене теж запитання.

Тому найкращим способом реакції я все-таки вважаю спілкування дітей з батьками на певному рівні усвідомлення. Якщо ж цей рівень низький - його потрібно розвивати: можливо організувати замість звичайних батьківських зборів кілька тематичних зустрічей з психологом, або спеціалістом з певних питань виховання дитини. Тоді у батьків не буде потреби захищатись чи нападати і отримані навички, інформація, зможуть бути корисними.
Було б добре, щоб психолог провів спеціальні заняття для дітей - спрямовані на розвиток вмінь спілкуватись, співпереживати і так далі. Але без підкреслення того факту, що все це - наслідки ситуації, яку Ви описали.
Аватар користувача
дякуючі kompot
#3250
Дякую, хлопчик у ролі жертви не був, роль- спостерігач, розповів мамі сам, розказуючи, що було у школі, мама в шоці, вважає такого роду р"розваги неприпустимими", тому звернулась по пораду до мене, я - до Вас. З Вашого посту в принципі зрозуміло, що робити. Якщо уточнення наштовхнули на ще якісь думки, то ознайомте з ними(дітям 8-9 років, третій клас)
Аватар користувача
дякуючі peace
#3292
Здається я занадто захопилась ситуацією потерпілого хлопчика, вибачте.
Для мами хлоця, що був свідком, це дуже гарний привід поспілкуватись на цю тему і укріпити довірливі стосунки, які між ними є, зогляду на те, що дитина поділилась з мамою.
В таких ситуаціях важливо не стільки дати поради дитині, скільки вислухати її, дати висловитись.
Мама могла б дізнатись, що хлопчик думає про те, що відбулося, які відчуття залишились після епізоду, що він хотів зробити, коли це побачив, чи правильно вчинив, а як було б зробити в цій ситуації краще?

Таким чином мама може по-перше зняти тривожність дитини - я думаю, що рівень ситуативної тривоги зріс у всіх учасників інцеденту. По-друге, це кращий спосіб надати підтримку дитині, продемонструвати своє розуміння. По-третє, це дасть можливість допомогти дитині сформулювати власну позицію по відношенню до цього і подібних випадків.
Аватар користувача
дякуючі kompot
#3302
Вчитель зайняла позицію невтручання, психолога у школі немає, мо порадите що робити небайдужим батькам?
Аватар користувача
дякуючі Nort
#3304
Доброго дня.
Сподіваюся, моє питання впишеться в загальну тему.
Ми зібралися з чоловіком стати татом і мамою восени. Як на мене, цілком природно постало питання про окреме проживання (до цього більше 2х років жили і живемо зі свекрухою).
Справа в тому, шо вона цього нашого прагнення адекватно сприйняти не може, хоч жінка ше не стара, сподівається ще знайти супутника життя ітд.
Коли заводимо про окреме проживання розмову, вона (як і при кожній бесіді з нами :( займає позицію доброї мами. Вона не проти переїзду з міста у сприятливіший район чи шось таке, але ТІЛЬКИ разом з нею. Оці останні три слова вже стали нам впоперек горла, бо спільного (втрьох) життя спокійного у нас не виходить. Мого чоловіка як людину дорослу вона не сприймає, все згадує, яким він був чемним колись, складав свої іграшки (!), а тепер з ним самі клопоти і взагалі, нашо я вийшла за цю людину (!). Що вона говорить чоловікові, коли немає мене, можу собі припустити.
Разом із вагітністю тепер почалася нова "тема": мене обов*язково має нудити (+розповіді про її страждання аж до самих пологів), крутитися голова, мені треба спати, їсти за двох, їсти багато м*яса, шоб був хлопчик, піти з нею до її знайомої лікарки, якшо треба, то і за руку вона мене триматиме, а чоловік в тому всьому не розуміється, роботу теж кидати не треба після пологів, бо з дитинкою радісно (!) будє сидіти вона і ще чоловікова бабця...
Коротше, то вже просто японський мультик якийсь виходить.
Знову ж кажу: всі наші слова вона ігнорує повністю.
Як пояснити такій людині? Характером я досить рішуча, якби не це, то й не досягла багато з того, що зараз маю в професійній сфері (мій владний тато був проти :)). Тому для мене ідеальний вихід просто зібрати манатки і пропасти, поки їй перейде, спілкуватися потім по телефону, часом бачитися. І все. А з чоловіком справа трохи серйозніша, до того ж, він має якісь нерозв*язані справи зі своєю мамою стосовно квартири і хвилюється зараз чи зможе забезпечити нас із дитинкою, якщо разом всі підем геть, гепнувши дверима.

На нашому боці повністю мої батьки, батько чоловіка зі своєю сім*єю, але всі вони далеко звідси і не хочеться зайвий раз ще їм на шию "накидатися".

В такому кіні живу, порадьте, будьте добрі, як вийти в реальне життя без численних жертв серед населення.
Аватар користувача
дякуючі peace
#3316
kompot писав:Вчитель зайняла позицію невтручання, психолога у школі немає, мо порадите що робити небайдужим батькам?
Все менше зараз вчителів, які здатні використати подібну ситуацію з виховною метою. На жаль.
Щодо батьків. Висловлю зараз не позицію психології взагалі, скоріше власну - як психолога в тому числі.
Уявіть собі кола на воді, від каменя, який Ви у воду кинули.
Епіцентр - місце падіння каміня - це наша відповідальність за власну дитину. Далі кола стають все слабшими, як і наша відповідальність за інших людей.
Я вважаю, що головне для кожного з батьків в цьому класі - їхня власна дитина. Її сприйняття, її позиція по відношенню до того, що сталося. Якщо діти небайдужих батьків ніколи не скривдять слабшого - оце буде найвагомішим результатом сумної події.
Ну і, можливо, якась допомога дитині, яка стала жертвою. Увага до неї, до її проблем. Але без акценту на ситуацію, яку ми обговорюємо.
подскажите

Добрый день. Подскажите хороший медицинский центр,[…]

Які є вимоги щодо прийняття дитини на оздоровлення[…]

Слух

Для всех любителей азарта на сайте онлайн казино […]

Заикание

ДЯкую

Ще більше корисного та цікавого!