МамаТато

Усе, що ви маєте знати про дітей

Модератор: юрист Вікторія

дякуючі юрист Вікторія
#19502
Денис Ганчук з Мирогорода питає:
Що таке фондовий ринок (ринок цінних паперів)


Згідно ЗУ «Про ЦП та ФР», Фондовий ринок (ринок ЦП) - сукупність учасників ФР та правовідносин між ними щодо розміщ, обігу та обліку ЦП і похідних (деривативів).
Учасники ФР:
- Емітенти - ЮО, АРК або міські ради, а також Д-ва в особі уповноваж нею органів держ влади, яка від свого імені розміщ емісійні ЦП та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.
- Інвестори – ФО та ЮО, резиденти і нерезиденти, які набули права власн на ЦП з метою отрим доходу від вкладених коштів та/або набуття відпов прав, що надаються власнику ЦП відповідно до з-ва. Інституційні інвестори - інститути спільного інвестування (пайові та корпорат інвестиц фонди), інвестиц фонди, взаємні фонди інвестиц компаній, недерж пенсійні фонди, страхові компанії, ін фін установи, які здійсн операції з фін активами в інтересах 3-тіх осіб за власн рахунок чи за рах цих осіб, а у випадках, передбач з-вом, - також за рахунок залучених від ін осіб фін активів з метою отрим прибутку або збереж реальної вартості фін активів.
- саморегулівні організації - неприбуткове об'єднання учасників ФР, що провадять профес д-сть на ФР з торгівлі ЦП, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну д-сть (д-сть реєстраторів та зберігачів), утворене відпов до критеріїв та вимог, установл ДКЦПФР
- професійні учасники ФР – ЮО, які на підставі ліцензії, виданої ДКЦПФР, провадять на фондовому ринку профес д-сть, види якої визначені з-нами України.
Фондовий ринок поділяється на:
1) Первинний ринок ЦП - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням ЦП.
2) Вторинний ринок ЦП - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом ЦП.
Фін ринок залежно від класифікаційних ознак поділяється на:
- кредитний ринок, що охоплює позичкові відносини і має 2 складові: ринок банківських кредитів та ринок боргових ЦП;
- валютний ринок, на якому проводяться операції з іноз валютами;
- страховий ринок, що охопл відносини щодо фінансов переведення індивід ризиків у колективні;
- ринок пайових ЦП, на якому відбув-ся торгівля правами власності на окремі частки підпр-тв.
Ринок ЦП є часткою фін ринку, що охоплює відносини, зв’язані з ЦП. Синонімом поняття «ринок ЦП» є поняття «фондовий ринок».
Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фонд ринку в Укр «ринок ЦП є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюв капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соц стр-ри суспільства, підвищенню добробуту гр-дян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин»
Востаннє редагувалось 16-10-2016, 00:52:41 користувачем юрист Вікторія, всього редагувалось 1 раз.
дякуючі юрист Вікторія
#19633
Віктор з Добропілля питає: що таке фіктивне банкрутство

Згідно ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господ судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольн визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;
Фіктивне банкрутство - завідомо неправдива офіц заява гр-на - засновника (учасника) або службов особи суб'єкта господ д-сті, а так само гр.-на - підприємця про фін неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матер шкоди кредиторам або державі (ст. 218 ККУ)
Безпосередній об'єкт цього злочину - сусп відносини в сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.
Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; причинний зв'язок між діянням та наслідком.
Офіційна заява стосовно фіктивного банкрутства робиться відповідно до законодавства про банкрутство. Наприклад, це подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду (відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від ЗО червня 1999 р.) У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність.
Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.
Суб'єктивна сторона злочину - умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними.
Суб'єкт злочину - громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності або громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності.
дякуючі юрист Вікторія
#19652
Види та форми криміналістичної ідентифікації.
Ідентифікацію як загальнонауковий метод у криміналістиці прийнято поділяти:
За рівнем досягнутої індивідуальності на: 1)родову; 2)видову; 3)групову; 4)індивідуальну (або власне криміналістичну).
За природою ідентифікувальних об'єктів на: 1)загальну; 2)знакову.
За способом відображення ідентифікаційної інформації на: 1)ідентифікацію цілісних структур; 2)ідентифікацію розділеного цілого;
3)ідентифікацію джерела пошкодження.
Залежно від форм відображення матеріальних об'єктів під час їхньої взаємодії: 1)матеріально фіксовану, коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються в матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо); 2)психофізіологічну, коли уявний образ фіксується в пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тіль¬ки ця конкретна особа - свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і в змозі впізнати його).
Криміналістичну ідентифікацію як дослідницьку діяльність поділяють на два види: 1)ідентифікація за матеріально фіксованим відображенням; 2)ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявними образами, слідами пам'яті).
Розрізняють такі сфери застосування криміналістичної іден¬тифікації. Сфера процесуальної діяльності: 1)дізнання і досудове слідство; 2)судовий розгляд кримінальної справи. Сфера непроцесуальної діяльності: 1)оперативно-розшукову діяльність; 2)адміністративну діяльність.
Для кожної сфери застосування ідентифікації є характер¬ними відповідні її форми. Формами ідентифікації під час процесуальної діяльнос¬ті є: 1)пред'явлення для впізнання; 2)ідентифікаційні експертизи; 3)слідчі та судові огляди, освідування; 4)обшуки і виїмки; 5)очні ставки, допити; Формами ідентифікації для непроцесуальної діяльності є: 1)криміналістичні та оперативні обліки; 2)ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріа¬лами; 3)перевірка (встановлення) особи за документами; 4)різноманітні оперативно-розшукові за¬ходи.
Людину можна ідентифікувати за: 1)слідами рук, ніг, зубів та ін. частинами тіла; 2)фото-, відео- і рентгенівськими зображеннями; 3)уявним образом; 4)описом ознак; 5)рукописними текстами і підписами; 6)текстами, що виготовлені розмножувальною технікою; 7)за фонограмами; 8)за кістковими залишками; 9)за біологічними виділеннями.
5.Використання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.
Використання інформації (відомостей) про ознаки зовніш¬ності людини та її елементи передбачає, насамперед, аналіз та оцінювання зібраних і зафіксованих відомостей. За результатами такого аналізу та оцінювання інформації про зовнішність людини визначаються форми і напрями її за¬стосування, які практично реалізуються в одній із 3 найтиповіших ситуацій.
1)встановлення відсут¬нього і невідомого правоохоронним органам злочинця чи оче¬видця - організуються оперативно-розшукові заходи, проводяться слідчі дії за участі очевидців, потерпілих, обвинувачених тощо: пред'явлення фотоальбомів із зображенням певних категорій злочинців; допити, пред'яв¬лення для впізнання осіб у натурі й за фотографіями, викорис¬тання ЗМІ для виявлення очевидців злочину тощо. Використовується інформація про зовнішність, яка міс¬титься в описаннях: протоколах допитів, оперативних орієн¬туваннях, рапортах, протоколах пояснень та інших документах. Фотопортрети долучаються до оперативних орієнтувань, розсилаються для вста¬новлення особи, коли оголошується регіональний чи державний розшук; у ході живого пошуку із залученням громадськості для негай¬ного розшуку зниклого з місця події злочинця; під час подання для впізнання як слідчої дії чи оперативного впізнання; з метою встанов¬лення особи. Для встановлення осо¬би в ході оперативио-розшукових заходів, а подеколи і слідчих дій застосовують суб'єктивні портрети.
2)встановлення особи, що перебу¬ває у полі зору правоохоронних органів, але ще не впізнана (не має при со¬бі документів, а своє прізвище та іншу інформацію приховує)- необхідно зафіксувати ознаки її зовнішності способом форма¬лізованого, упорядкованого описання й сигналетичним фото¬графуванням, щоби звернутися до реєстраційних матеріалів-обліків злочинців, які перебувають у розшуку; осіб, які ста¬новлять оперативний інтерес; безвісти зниклих осіб.
3)виявляють невпізнаний труп - для встановлення особи померлого, зазвичай загиблого, використовується відображення його зовнішності у вигляді описань, фотографій, масок, суб'єктивних портретів, рекон¬струкцій обличчя за черепом. Описи й фотографії, що є в картах невпізнаних трупів, порів¬нюються з описом за фотографіями, що містяться в картах без¬вісти зниклих осіб (банк карт містить однаковий перелік ознак зовнішності). Дієвим способом є пред'явлення для впізнання трупа або відображень його зов¬нішності: фотографій, посмертних масок, реконструкцій за че¬репом
дякуючі юрист Вікторія
#19876
Борис с Мирогорода питає, що є професійна етика нотаріуса?

Відповідь юриста:
Це професійні та морально-етичні стандарти нотаріальної діяльності і особистої поведінки нотаріусів, розуміння нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а також високих вимог до виконання професійного обов,язку нотаріуса.
Завдання:
• забеспечення довіри суспільства та громадян до нотаріусів.
• забезпечення ефективності виконання завдань і функцій органів нотаріату.
• підвищення авторитету нотаріату та репутації нотаріусів.
• профілактика корупції серед державних нотаріусів.
• розширення можливостей впливу громадськості на якість діяльності нотаріусів.
• інформування фізичних та юридичних осіб про поведінку, на яку вони вправі очікувати від нотаріусів.
Основні принципи професійної діяльності нотаріусів
1. Незалежність.
2. Законність.
3. Об,єктивність та неупередженість.
4. Перевага інтересів фізичних та юридичних осіб.
5. Конфіденційність.
6. Добросовісність.
7. Чесність.
8. Повага до професії.
9. Культура поведінки.
7. Правова основа діяльності нотаріуса.
Правовою основою діяльності нотаріуса є Конституція Україні, цей Закон, інші законодавчі акти України.
дякуючі юрист Вікторія
#20001
Для Мирослава відповідаю:
Поняття об’єкта злочину та його структура.
Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину.
Суспільні відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання кримінальним законом (звичаї, мораль), не можуть бути об’єктом злочину. Суспільні відносини завжди носять об’єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже і незалежно від самого кримінального закону і є первинними щодо нього. Оскільки злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, певну реальність, то він не може завдавати шкоду тому, чого немає в об’єктивній дійсності.
Структурні елементи суспільних відносин:
1. Суб’єкти (носії) відносин – можуть виступати держава, будь-які об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб’єктних відносин у суспільстві бути не може.
2. Предмет, з приводу якого існують відносини – це все те, зприводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. В залежності від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на:
- матеріальні ( предметом яких є майно, тварини, рослини);
- нематеріальні ( державна влада, духовні блага тощо)
3. Соціальний зв’язок як елемент суспільних відносин завжди відноситься в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами цих відносин. Він виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Він існує у реальній дійсності і проявляється у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів тощо).
дякуючі юрист Вікторія
#20042
Олегу з Харкова відповідаю:

Поняття і значення принципів кримінально-виконавчого права.


Кримінально-виконавче право як галузь права характеризується тим, що його норми об'єднані у систему єдиними принципами. Принципи кримінально-виконавчого права — це основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрями розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпе¬чують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань. Прин¬ципами кримінально-виконавчого права є: справедливість, поважання прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання пока¬рання.
Критерії, за якими положення та ідеї, виражені в законі, можуть бути віднесені до принципів кримінально-виконавчого права: 1)вони повинні відображати загальну спрямованість криміналь¬но-виконавчої політики і закономірності в розвитку кримінально-ви¬конавчої системи, а також предмет, завдання, функції кримінально-виконавчого законодавства;
2)у своїй сукупності вони мають пронизувати все кримінально-
виконавче законодавство, вказувати на основні напрямки його розвитку й удосконалення; 3)вони повинні характеризуватися стабільністю; 4)вони мають бути внутрішньо погодженими та взаємопов'язани¬ми і повинні становити систему.
Принципи кримінально-виконавчого права відбиваються у струк¬турних елементах механізму правового регулювання діяльності органів та установ виконання покарань, а саме: 1)у нормах кримінально-виконавчого права, які моделюють і рег¬ламентують процес виконання-відбування покарання; 2)у кримінально-виконавчому законодавстві, що відбиває зміст пра¬вових норм та оформляє їх у єдиний Кримінально-виконавчий кодекс; 3)у кримінально-виконавчих правовідносинах, які конкретизують
права й обов'язки адміністрації органів та установ виконання покарань і засуджених; 4)в актах тлумачення змісту норм кримінально-виконавчого зако¬нодавства; 5)у кримінально-виконавчій діяльності органів та установ виконан¬ня покарань при здійсненні правообмежень, властивих покаранням.
Форми закріплення принципів у кримінально-виконавчому зако¬ні різні. Одні з них визначаються у вигляді формул, другі — у ви¬гляді формул, що частково розкривають зміст того чи іншого прин¬ципу у поєднанні з конкретними нормами, треті — у сукупності пев¬них норм.
дякуючі юрист Вікторія
#20117
Підказка для тих, хто вирішив самостійно виконувати завдання з Фінансів підприємств та не може знайти річну звітність за три роки.
Крок перший:
Обираємо будь-яке відкрите акціонерне товариство (бажано з райцентру звітність простіша). Зясовуємо його код ЄДРПОУ.
Крок другий:
Заходимо на сайт http://stockmarket.gov.ua/

Переходимо по посиланню «Вхід для користувачів» та вводимо наступні дані (важливо зареэструватися):

Далі натискаємо «Регулярна інформація» (зверху), вводимо код ЄДРПОУ, натискаємо «Шукати».

Пошук видає звітність за остання три роки по обраному емітенту. Обираємо рік. Внизу обираємо «Річна фінансова звітність».

Аналізуємо. В принципі, на цьому ж сайті можна вибрати і підприємство.
дякуючі юрист Вікторія
#20126
Для Леоніда з Києва надаю відповідь:

Загальна характеристика нового Цивільного кодексу України .
До 01.01.04 в Україні діяв ЦК РСР 1963 року.З початку 90-х років до 2004 р розвиток цивільного законодавства ішов шляхом прийняття цивільно-правових законів із вилученням застарілих норм ЦК РСР.
Новий ЦК поділяється на загальну та особливу частину. До загальної частини відносяться норми, що визначають предмет і метод ЦП, підстави виникнення цив.відносин, правовий статус, субєкти, обєкти цивільних правовідносин, положення про правочин, про представництво та довіренність, про цив.-правову діяльність, про сторони і терміни та позовної давності. До особливої частини відносяться норми, які регулюють особисті немайнові права, речові права, право власності, загальні положення про забовязання та окремі види забовзань, про недоговірні забовязання та норми спадкового права.
дякуючі юрист Вікторія
#20128
Іван з Луцька питає:

Що може бути об’єктом криміналістичної ідентифікації?


Відповідь юриста:
На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути предмети (речі), тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають тоді, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.
Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо навести вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.
Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення тоді, коли тварина була використана злочинцем для вивезення викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.
Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше трапляються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.
дякуючі юрист Вікторія
#20169
Дмитро питає:
чи є структура особи злочинця?

Відповідь юриста:
структура особи злочинця – це значиме співвідношення якостей, що характеризують порушника кримінально правової заборони:
1) демографічні (стать вік етнічна приналежність)
2) соціально рольові (професія громадянство, соц стан)
3) правові – судимість, рецидив
4) морально психологічні (відношення до дотримання кримінально правових заборон)
5) фізіологічні – хвороби, особливості фізичного статусу
6) інші значимі групи якостей і відносин.
дякуючі юрист Вікторія
#20535
Геннадій питає:
розкажіть про Сімейний кодекс України 1926 року

Відповідь юриста:
У двадцятих роках в УРСР почався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, в 1923 р. виникла необхідність переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв'язку з чим Народний комісаріат юстиції УРСР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового Сімейного кодексу.
ЗО травня 1926 р. був прийнятий «Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР».
Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідна і складалася з 5 основних розділів:
1) про сім'ю; 2) про опіку та піклування; 3) про шлюб; 4) про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5) про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.
Основні постанови цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, які були закладені в перших декретах.
Разом з тим. Сімейний кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все жінок і дітей.
Сімейний кодекс 1926 р. провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.
Безспірним (до оскарження по суду) доказом батьківства був запис в книгах РАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в РАГСІ.
У випадках подання матір'ю такої заяви, РАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах РАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.
Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.
Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.
Кодекс 1926 р. УРСР, а також Кодекси РРФСР, БРСР і деякі інші поряд з зареєстрованим шлюбом визнавали також й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах РАГСу. Правда, визнання таких фактичних шлюбів могло бути здійснене тільки через суд, де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям виникали якісь суперечки (щодо майна або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати ці суперечки, повинен був у кожному конкретному випадку встановити, тобто визнати наявність шлюбних зв'язків.
Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.
Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія і т.п.).
Спеціальна глава Кодексу присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.'
Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме регламентували порядок встановлення і зняття опіки і піклування, призначення і звільнення опікунів, а також права і обов'язки опікунів і піклувальників.
Третій розділ Сімейного кодексу УРСР присвячений питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.
Вперше в законодавстві України (не рахуючи Сімейного кодексу УРСР 1919 р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Разом з цим. Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя.
Важливі положення містить Сімейний кодекс про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.
Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу — IV «Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен» і V «Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою», то вони носили в основному інструктивний характер.
Такими були основні положення Сімейного кодексу УРСР 1926 року, який із змінами і доповненнями діяв більше 40 років.
дякуючі юрист Вікторія
#20672
Леонід питає: які ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА?

Відповідь юриста:
Принцип свободи праці. Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному, свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.
Свобода укладення трудового договору про роботу є категорією юридичною. Вона може бути реальною лише тоді, коли базується на праві на працю, яке проявляється в забезпеченості зайнятості. Право на працю містить здатність до праці як основний момент, що забезпечує особі, яка шукає роботу, саме таку роботу. Об'єктом обов'язку, що випливає з права на працю, є держава, а не суспільство. Предметом такої повинності держави є надання громадянину кваліфікованої роботи з оплатою праці відповідно з її кількістю і якістю і не нижче встановленого державою мінімального розміру. В разі відсутності роботи виплачується грошова допомога. Ця допомога виплачується за рахунок тих, хто працює, сплачує податки, тобто за рахунок суспільства.
Рівноправність, що ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості. Для громадян із закону випливають і рівні права, і рівні обов'язки. Ніхто з членів суспільства не може мати чи добиватися для себе якихось переваг і привілеїв, як і звільнятися від виконання встановлених законом обов'язків.
Конституцією України, а також ст. 22 КЗпП не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового статусу, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру знань, місця проживання.
Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах трудової діяльності. Нерівність за ознакою статі обумовлена материнською функцією жінки і фізіологічними особливостями її організму. Ці особливості визначають характер її обов'язків у побуті.
Стаття 22 КЗпП забороняє необґрунтовану відмову в прийнятті на роботу. Кожному працівнику забезпечується можливість працювати за спеціальністю і кваліфікацією, що відповідає стану його здоров'я і фізичним здібностям. Але право на одержання роботи не означає, що така робота надається без врахування суспільних потреб. При реалізації цього права власники підприємств, установ, організацій, уповноважені ними органи чи фізичні особи можуть враховувати інтереси трудових колективів, що вже склалися, і навіть в разі потреби в робочій силі можуть відмовити працівнику у прийомі на роботу.
Абсолютної свободи при виборі конкретного робочого місця немає. Ступінь відносної свободи залежить перш за все від того, які можливості надає держава кожній особі при виборі роботи. Лише в окремих випадках, визначених законом, власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ним органи зобов'язані укласти трудовий договір з працівником, а відмова в цьому може бути оскаржена в суд. Такі випадки перелічені в ч. 2 ст. 232 КЗпП.
В інших випадках відмова власника або уповноваженого ним органу в прийнятті на роботу не створює для працівника права на позов щодо підприємства, установи, організації, які відмовили в прийнятті на роботу, навіть за умови, що працівник відповідає вимогам, що ставляться до нього за цією роботою.
Принцип визначеності трудової функції. Трудова діяльність людини має відповідати її індивідуальним якостям. Нахили людини, навіть такої, яка вже сформувалась, завжди ширше вимог певної професії. Тому, маючи певну здатність, людина може оволодіти декількома професіями, мати різну ступінь кваліфікації. Але для того щоб набути кваліфікацію, вимагаються певні суспільне необхідні витрати праці по кожній спеціальності.
Принцип стабільності трудових відносин. Працівники укладають трудовий договір для того, щоб мати постійне джерело засобів для існування себе і своєї сім'ї. Тому вони зацікавлені в тому, щоб їх відносини з підприємством, установою, організацією, з якими вони уклали трудовий договір, були тривалими і стабільними. В тривалості і стабільності трудових відносин проявляється гарантія зайнятості працюючих.
Принцип участі трудового колективу і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці доповнюється наданням цим громадським утворенням права здійснення контролю за додержанням чинного законодавства про працю і раніше встановлених умов праці. В процесі реалізації цього права певні норми застосовуються до конкретних фактів організації праці і виробничої діяльності підприємства. Законодавство про працю у багатьох випадках встановлює правило, згідно з яким власник або уповноважений ним орган може застосувати певну норму лише після одержання на це згоди комітету профспілкової організації.
Принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод. Такі об'єднання можуть бути по професії — професійні спілки, кооперативні об'єднання, молодіжні організації, спортивні і оборонні організації, культурні, творчі та наукові товариства.
Принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з материнством. Важливим засобом здійснення прав громадян України на соціальне забезпечення є система соціального страхування, яка спрямована на підтримання гідного для людини життя. За рахунок коштів соціального страхування забезпечується виплата допомоги у разі хвороби, по вагітності і пологах, при народженні дитини, по догляду за нею, а також пенсій за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника.
дякуючі юрист Вікторія
#20754
Віталій питає: до колоквіуму потрібно знати: наука кримінально-виконавчого права. Її предмет і функції.

Під наукою кримі¬нально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.
Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямова¬ність на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціалізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем вико¬нання покарань.
До предмета науки кримінально-виконавчого права входить вивчення політики держави в сфері виконання покарань, історії розвитку світового та національного законодавства, а також органів та установ, які виконують покарання, системи кримінально-виконавчого законодавства та його джерел, ознайомлення з міжнародними нормативно-правовими актами з питань виконання покарань, вивчення практики виконання покарань і виправлення за¬суджених.
Методологічною основою науки кримінально-виконавчого права є загальнонауковий (філософський) метод, що опи¬рається на матеріалістичне розуміння та пізнання дійсності. У науці кримінально-виконавчого права активно вико¬ристовуються й інші методи досліджень: метод комплексного аналізу, що передбачає дослідження та вирішення проблем кримінально-виконавчого права з позиції не однієї, а кількох галузей науки (кримінології, психології, педагогіки, соціології, економіки тощо); метод конкретних соціологічних досліджень; порівняльно-правовий метод; метод експертних оцінок та інші. Методологічними щодо кримінально-виконавчого права є також філософія, загальна теорія права, кримінальне право та кримінологія, які виробляють для цієї науки основні теоре¬тичні положення.
Завданнями науки кримінально-виконавчого права є; 1)виявлення позитивного впливу та тенденцій у сфері виконання кримінальних покарань; 2)розробка пропозицій щодо реформування політики держави та діяльності органів і установ виконання покарань в сфері виконання кримінальних покарань та їх нормативне закріплення; 3)накопичення та систематизація знань з теорії та практи¬ки виконання покарань та проведення відповідних наукових досліджень; 4)запобігання злочинності шляхом виконання криміналь¬них покарань.
дякуючі юрист Вікторія
#20888
Вадим з Лиману питає: що таке земля, як об’єкт права власності.


Відповідь юриста:
З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.
У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).
дякуючі юрист Вікторія
#20889
Марія з Києва питає: що таке адміністративна реформа в Україні та її напрями.

Відповідь юриста:
Адміністративна реформа - це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.
Нова система державного управління в Україні має бут створена шляхом проведення адміністративної реформи. Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, а також формування системи державного управління, головним пріоритетом якої буде служіння народові, національним інтересам.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв'язано ряд завдань:
- формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
- формування сучасної системи місцевого самоврядування;
- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
- організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки
управлінських кадрів;
- запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках:
1) створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні.
2) формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління.
3) кадрове забезпечення нової системи державного управління.
4) зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління.
5) наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.
І) підготовчий етап - мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.
ІІ) запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.
ІІІ) поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.
  • 1
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 14

це так

Привіт

Помощь юриста

привіт

Привіт, як справи?

Ще більше корисного та цікавого!