Сторінка 1 з 14

Юридична допомога у навчанні

Додано: 22-09-2015, 14:15:59
юрист Вікторія
Буду рада відповісти на запитання, підготувати до сесії, заліків. Прохання надсилати питання в приватну пошту, щоб я змогла коректно відповісти кожному, заздалегідь підготувавши відповіді.
Дякую за увагу!

судова психологія

Додано: 02-11-2015, 19:03:08
юрист Вікторія
Олексій з Запоріжжя питає: варто дізнатися яка психологія обшукуваного (для семінару).

Розслідування злочину можуть скластись дві основні ситуації. Перша, — коли обшук для нього виявився несподіваним, в результаті чого він не зміг вчинити дії, спрямовані на обладнання сховища або знищення предметів чи документів. І друга ситуація, — коли обшукуваний допускав (передбачав) можливість проведення у нього обшуку (вдома, на роботі, на дачі тощо), у зв´язку з чим вжив усі необхідні заходи для приховання шуканого, психологічно підготувався до конфліктної ситуації, на рівні свого інтелектуального розвитку змоделював можливий хід пошукової діяльності та залежно від того різні варіанти своєї поведінки.
У психологічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Така особа може проявити комунікабельність і замкнутість, стриманість і показну відвертість, високомірність та агресивність.
Для обшукуваного та членів його сім´ї обшук означає вторгнення сторонніх осіб в їх помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими та інтимними сторонами їх життя. Це викликає стан підвищеного психічного напруження, зрушення у їх емоційно-вольовій сфері.
Про проведення обшуку, в якому окрім працівників правоохоронних органів беруть участь поняті, стає відомо значному колу людей з числа сусідів, знайомих, співробітників, родичів обшукуваного. У декого з них обшук може асоціюватись з винуватістю обшукуваного, членів його сім´ї — звідси й негативне ставлення до них. Усі ці фактори зумовлюють створення конфліктної ситуації при обшуку.
Заховати що-небудь, як зазначає О. Р. Ратінов, набагато легше, ніж знайти. Відбувається це тому, що той, хто ховає, вирішує завдання лише з одним невідомим: він не знає, як будуть шукати, хоча нерідко володіє достатніми даними і з цього питання. Все решта, що необхідне для вирішення: характер і властивості предметів, що підлягають схову, особливості тієї місцевості, в межах якої їх планується заховати, і так дальше, йому заздалегідь відомі.
Вибираючи місце та спосіб схову, людина оперує знайомими образами та уявленнями, використовує свої знання, досвід, раніше засвоєнні прийоми та вміння.
Передбачаючи можливість обшуку, людина, яка бажає сховати певні предмети, як правило, не використовує з цією метою місця звичайного зберігання (шафу, валізу, шухляду тощо). Зазвичай вона вибирає для схову такі місця, призначення яких далеке від того, щоб служити для зберігання, розраховуючи, що слідчий не здогадається шукати в такому невідповідному місці.
Обладнуючи схованку, злочинець, як правило, застосовує ті прийоми, якими він найкраще володіє, звичними виробничими методами та відмовляється від виконання невластивої йому роботи. Той, хто, наприклад, займається столярними роботами, швидше за все використає для схову дерев´яні частини будівлі і навряд чи застосує кам´яну кладку. Жінка ймовірно застосує давно засвоєні прийоми: зашиє ті ж предмети в одяг або заховає їх яким-небудь іншим чином, не використовуючи специфічну «чоловічу» роботу (наприклад, у продуктах харчування, у консервованих овочах і фруктах). Мужчина, навпаки, замість голки віддасть перевагу свердлу та молотку і використає для створення схову корпус телевізора, інших електропобутових приладів. Звичайно, не виключена і можливість того, що мужчина був колись кравцем, володіє іншими навиками так званої жіночої праці або, навпаки, жінка володіє навиками «чоловічої» роботи.
При цьому вплив професійних навиків не можна розуміти спрощено. Враховуючи значення професійних навиків при створенні таємних сховищ, слід пам´ятати, що у людей суміжних професій і навіть різних професій бувають однакові або подібні виробничі прийоми. Крім того, в побуті чимало людей засвоює нескладні професійні прийоми, які не притаманні їх основним заняттям: ремонтують житло, меблі, предмети домашнього вжитку. Нарешті, навиками, далекими обшукуваному, можуть володіти його близькі, здатні виконати роботу по створенню сховища. Певні навики, необхідні для обладнання сховища, можуть бути набуті в результаті деяких любительських занять у вільний від основної роботи час (наприклад, шиття, заняття музикою, полюванням, рибалкою, садівництвом, розведенням птахів, радіотехнікою, винахідництвом). Нерідко особа, створюючи сховище, запозичує досвід своїх знайомих, і тому співучасники часто використовують одні й ті ж прийоми для приховання цінностей, зброї та інших предметів.
Місце сховища та характер маскування певною мірою залежить від характеру, смаків, звичок особи, в якої проводиться обшук. Жадібна, недовірлива людина намагається заховати цінності поблизу, щоб мати можливість постійно перевіряти їх недоторканність. Боягузлива людина намагатиметься сховати речі подалі. Акуратна, обережна людина виявить максимум передбачуваності і ретельно заховає необхідні речі. Натомість, розсіяна, недалекоглядна людина здатна допустити серйозні прорахунки, а лінива, легковажна людина нерідко не стане витрачати зусиль на створення сховища.
У ряді випадків, злочинці, грунтуючись на розумінні психологічних особливостей обшуку, досить тонко підходять до схову речей, розраховуючи на створення їх суб´єктивної недоступності для шукаючого, оскільки він, як правило, звертає увагу на те, що не кидається у вічі, не лежить на поверхні.
Злочинці також нерідко намагаються врахувати методи, що застосовуються при проведенні обшуку взагалі, а іноді намагаються зібрати інформацію про спосіб життя даного слідчого та відповідно до цього вживають контрзаходи.
Іноді заінтересовані особи намагаються своєю поведінкою схилити слідчого до думки про те, що пошуки не мають змісту: подають співчутливі та іронічні репліки. Щоб навіяти уяву про несуттєвість тих чи інших предметів, неможливість їх використання для сховища, обшукувані інколи вдаються до різних інсценуацій. Оскільки в таких випадках важко зберегти чуття міри, обшукувані часто виявляють недоречні ретельність, працелюбність, починають займатись прибиранням, поливанням рослин та іншою домашньою роботою, підкреслено використовуючи певні предмети. Так, з´явившись разом із слідчо-оперативною групою для проведення обшуку, обвинувачений затримався на порозі, довго та ретельно витираючи ноги об підстилку. Це насторожило слідчого, оскільки погода була сухою, відповідно вулиці чисті, а ось у кімнатах панував безлад. Розпоровши підстилку, слідчий виявив заховані гроші.
Нерідко обшукуваний намагається спровокувати зі слідчим конфлікт, розпочати сварку, влаштовує провокації, щоб вивести його з рівноваги, розуміючи, що роздратованій, схвильованій людині важче виконати свою роботу. У таких ситуаціях важливо зберігати спокій, не дати вести себе по бажаному для злочинця шляху. Якщо не вдається закликати таку особу до порядку на місці обшуку, її необхідно видалити.
Особа, в якої проводиться обшук, не може залишитись байдужою до того, що відбувається. Вона гостро переживає сам факт обшуку, чуйно сприймає та реагує на окремі його етапи. Розпізнавальними ознаками таких емоційних реакцій є їх вибірковість, епізодичний характер та зв´язок з окремими етапами обшуку. Довільні реакції організму, викликані високим ступенем нервового збудження, зовнішніми ознаками яких є заїкання, хрипота, тремтіння рук, посмикування частин тіла, пітливість, зміна кольору обличчя, аритмія дихання, як правило, не піддаються свідомому контролю та управлінню. Однак є й такі реактивні дії та стани, які несвідомо проявляючись, піддаються вольовому контролю і можуть подавлятися. Вони виражаються, наприклад, в тому, що людина гризе нігті, постукує рукою чи ногою, крутить в руках речі, ламає сірники, спрямовує свій погляд на окремі предмети, робить ковтальні рухи, жестикуляцією та мімікою виражає різні почуття.
Поряд з цим, слід мати на увазі, що подібні ознаки можуть бути і симульовані для того, щоб відволікти слідчого, втомити його безрезультатними пошуками, спрямувати на хибний шлях. Крім того, такі емоційні прояви можуть бути викликані і побоюванням оголошення певних обставин, суто особистими асоціаціями, що відносяться до даного предмету, а також причинами, які взагалі не пов´язані з цим окремим епізодом обшуку.
Однак у психології обшукуваного можлива й протилежна тенденція —феномен звикання до небезпеки. Він виникає тоді, коли предмети злочинного посягання знаходяться в особи більш чи менш тривалий час. Спочатку злочинець намагається їх надійно заховати, облаштовує спеціальні схови, піклується про маскуючи ознаки. Однак після спливу певного часу, особливо за необхідності періодичного використання предметів, для перевірки їх недоторканності, злочинець поступово перестає ховати, втрачає обережність. У таких випадках зброя, знаряддя вчинення злочину, предмети, нажиті злочинним шляхом, залишаються поза тайниками, на виду.

Додано: 10-11-2015, 01:07:16
юрист Вікторія
Очна ставка проводиться в специфічній психологічній атмосфері, що накладає відбиток на взаємодію її учасників. У ході цієї дії відбувається спілкування одночасно між трьома особами: слідчим і двома особами які допитуються. При цьому неминуче виникає психологічний вплив одного що допитується на Іншого, а також слідчого на них обох. Одночасно і учасники очної ставки мають певний вплив на слідчого. Кожному з тих, що допитуються доводиться свідчити в присутності іншого, що повідомляє нерідко протилежні по значенню і значенню зведення. При цьому кожний з учасників відстоює відомості, що повідомляються їм, оскільки раніше він вже давав їх на допиті. Таким чином, в самої очній ставці як би укладена конфліктна ситуація, в якій слідчий прикладає зусилля до усунення істотних протиріч, виявлених в свідченні раніше допитаних осіб. Конфліктна ситуація на очній ставці має свою особливість. Якщо в ході допиту вона може з'явитися між слідчим і особою що допитується, не бажаючим свідчити, то на очній ставці конфлікт частіше за все розвивається між тими двома, що допитуються і слідчому важливо не втратити управління слідчою дією. У порівнянні з допитом на очній ставці вище емоційне напруження слідчого. Воно викликається не тільки складністю діяльності по усуненню протиріч у відомостях осіб, що допитуються, перебуванням в атмосфері конфліктної ситуації, але і тим, що слідчий вимушений взаємодіяти не з одним, а одночасно з двома особами, що відстоюють свої свідчення. З іншого боку, особа, що викриває іншого учасника в злочинних діях або у брехні, також випробовує велике емоційне напруження, оскільки робить це в його присутності. У таких умовах ним заволодіти страх, жалість або інші почуття” Ця обставина також робить очну ставку специфічною в психологічному відношенні. Очна ставка між обвинуваченим і потерпілим психологічно складна тим, що добросовісний учасник або боїться повторної зустрічі з обвинуваченим, або її не бажає, оскільки ця зустріч йому неприємна. Очна ставка володіє високою силою впливу на її учасників. Вплив визначається передусім впливом осіб, які допитуються один на одного, яке грає двояку роль для встановлення істини позитивну або негативну.

Що потрібно знати про заручини?

Додано: 25-11-2015, 01:04:01
юрист Вікторія
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.
Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :
- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);
- приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення, скажімо, наявність дитини.
Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Якщо у однієї сторони є претензії щодо заручин, вони подає позовну заяв до суду.

аграрне право

Додано: 03-12-2015, 22:59:59
юрист Вікторія
Денис питає: які органи управління сільськогогсподарським кооперативом?

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належить правління кооперативу. У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора(для оперативного управління діяльністю кооперативу), утворює спостережну раду(Для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу).
3. Для підготовки окремих питань загальні збори, правління кооперативу або спостережна рада можуть утворювати спеціальні комісії з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників.
Загальні збори
вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу; обирають голову кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора),
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність; визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
затверджують: правила внутрішнього розпорядку; річний звіт і баланс кооперативу; порядок формування і розподілу доходу кооперативу;
вирішують: питання про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різних видів;
питання про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу.
Правління кооперативу обирається у кооперативі, до складу якого входить не менш як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
укладає трудові договори у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність; забезпечує збереження майна кооперативу;
3. Члени правління кооперативу можуть обирати із свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу
Рішення приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу членів правління кооперативу.
Голова кооперативу очолює правління і обирається загальними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання (відкликання) визначаються статутом кооперативу.

Додано: 15-12-2015, 01:25:33
юрист Вікторія
Цивільна правоздатність - специфічна невід'ємна властивість людини, з якою вона вступає у світ в момент народження і яка забезпечуватиме її природне право на життя.
Цивільна правоздатність, згідно із законом, виникає у момент народження
громадянина. Принципово, що людина визнається правоздатною саме у момент, а не з моменту народження, хоча розходиться про надзвичайно маленький відрізок часу. Достатньо дитині схопити хоча б одним подихом легень ковток повітря, щоби вважатися народженою живою.
Як зазначено у частині 2 статті 25 ЦК, «у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини».
Виникнення цивільної правоздатності не залежить від життєздатності новонародженого.

Історія права

Додано: 02-01-2016, 23:54:21
юрист Вікторія
Відпоавідаю на запитання читачки Марії з Ізюму на допомогу їй на сесії:
Виникнення держави в Єгипті
В Єгипті раніше ніж в інших країнах утворилось класове рабовласницьке суспільство і вперше в світі виникла держава.
Історія стародавньої єгипетської держави поділяється на декілька періодів:
Раннє царство (XXX – XXVІІ ст. до н. е.)
Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і доволі примітивний племінний союз. На чолі держави стояв цар, його оточував багатолюдний двір, що складався з великої кількості придворних. Період раннього царства характеризується формуванням державного апарату. Одним із головних завдань держави цього періоду була організація зрошення в нільській долині.
Стародавнє царство (XXVІІІ – XXІV ст. до н. е.) це час виникнення в Єгипті першої централізованої рабовласницької держави. Але під кінець Стародавнього царства влада фараонів почала слабнути, посилювалась влада номархів. Стародавнє царство розпадається.
Середнє царство (кінець ІІІ тис. до н.е. – 1600 р. до н.е.) Початок характеризується майже необмеженою владою номархів. Фараони в період розквіту Середнього царства постійно намагались об’єднати державу і зміцнити центральну владу. Вони прагнули обмежити владу номархів, замінюючи старих, незалежних правителів областей новими, що підкорялись царській владі. Але протиріччя в єгипетському суспільстві призвели до послаблення держави, і Єгипет в 1600 р. до н.е. захоплюють азіатські племена гіксосів.
Нове царство (XVІ – XІІ ст. до н.е.) Внаслідок війн територія Єгипту збільшується, і він стає величезною державою. Багаточисельні війни сприяли розвитку рабства.
Підвищується роль жерців, які стають майже незалеж-ними від центральної влади. У XІІ ст. до н.е. розпочинається занепад Нового царства, який триває до VІІІ ст. до н.е.
Пізнє царство (VІІ – VІ ст. до н.е.) Історія Пізнього царства починається в VІІ ст. до н.е. і продовжується до 525 р. до н.е. У цей час ще сильніше проявився поділ суспільства на вільних і рабів. Привілейованим станом, поряд із жерцями, стають воїни. Військову опору фараонів складали іноземні найманці. У 525 р. до н.е. війська перського царя Камбіза у битві під Пелузіумі розбили єгипетські війська і завоювали Єгипет.


Закони царя Хаммурапі
Джерелом права у Вавилоні був звичай.
Поряд із звичаями досить рано з’являється закон, необхідність якого диктувалась прагненням пом’якшити протиріччя, що виникають у суспільстві.
Правління царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар “встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання.
Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Хаммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті законів, які закінчуються висновком. При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.
Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити устрій держави, панівною силою в якій мали бути дрібні і середні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, що висвітлював рабовласницький лад, приватну власність. Закони містять пережитки родового ладу, що проявляється в суворих покараннях, збереженні принципу таліона, застосуванні ордалій.
Причини появи законів Хамураппі
1. На той час Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх міст, держав, народів. У зв’язку з цим виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї д-ви, які б регулювали правові питання і правові відносини.
2. Стремління рабовласників, знаті, людей заможних, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити себе, своє майно від зазіхань інших.
Мета - «дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабшого» Система:1.. Суд і судочинство (5 статей)2.. Власність і володіння, їх захист (121стаття)3.. Шлюб і сім’я ( 69)4.. Захист особи (19)5.. Праця і знаряддя праці (68)

Самостійність малолітніх, неповнолітніх в цивільному праві

Додано: 24-01-2016, 19:30:47
юрист Вікторія
1. Цивільна дієздатність малолітніх.
Фізична особа віком до 14 років(малолітня) має право:1. Самостійно учиняти дрібні побутові правочини. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦКУ правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосується предмета, який має невисоку вартість.
2. Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Такі права передбачені ст. 423 ЦКУ і уточняються поточними законами, наприклад ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, аналогічними статтями інших поточних законів законодавства у сфері інтелектуальної власності.
За таких обставин малолітні самостійно можуть приймати рішення їх участь у дитячих організаціях. Згідно Закону України “Про об’єднання громадян” особи для участі у дитячих і молодіжних організаціях ніяких обмежень не встановлено. Вони можуть бути встановлені лише засновницькими документами цих організацій.
3. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
2. Цивільна дієздатність неповнолітніх.
Цивільна дієздатність встановлена для фізичних осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Ці особи окрім правочинів, передбачених для малолітніх мають додатково право:
1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. В поняття заробіток входить безпосередньо заробітна плата та премії, винагорода за цивільними договорами (наприклад підряду). На відміну від правомочностей за ЦК УРСР ці особи можуть мати і розпоряджатися іншими доходами: від підприємництва за умови їх емансипації, від цінних паперів, від належної нерухомості (здачі її у найом) тощо. Це право має обмежений характер і не поширюється на відчуження набутого за свою заробітну плату та доходи майна. Для цього необхідна згода батьків чи піклувальників. Зазвичай це усна згода, або згода мовчанням – ці особи не порушують провадження про визнання учинених правочинів з перевищенням повноважень недійсними. Якщо правочин за законом повинен бути учинений у письмовій формі то на його учинення неповнолітнім потрібна письмова згода батьків, а за їх відсутності опікунів;
2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Це стосується здійснення патентування, укладення договорів на передачу чи відчуження майнових прав;
3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.
4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). При тому має значення хто вніс ці кошти на банківський рахунок. Якщо ці кошти внесено самостійно неповнолітнім то він має право їх зняти з рахунку і розпоряджатися на свій намір. Але кошти, що внесені на його рахунок іншими особами можуть бути зняті за згоди батьків, усиновителів, піклувальників. Згідно ч. 3 ст. 32 ЦКУ неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Проте банківська технологія не позволяє проконтролювати хто поповнив рахунок, особливо за умови електронних переказів. Загальна вимога – правомірність джерела отримання таки коштів;
5) самостійно обирати місце свого проживання, якщо законом не встановлено обмежень (ч. 2 ст. 29 ЦКУ); 6) давати згоду на надання медичної допомоги, вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій (ч. 2. ст. 284 ЦКУ); 7) право на вільне пересування по території України і на вибір місця перебування (ч. 2 ст. 313 ЦКУ);
8) самостійно без згоди батьків чи піклувальників подавати заяву про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1269 ЦК України).
Ряд прав виникає у неповнолітніх з 16 років. До них відносяться такі як: 9) бути емансипованим у встановленому порядку; 10) змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 295 ЦКУ); 11) на вільний виїзд за межі України (п. 1 ч. 3 ст. 313 ЦКУ).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. В даному разі батьківський контроль є мірою стримування притаманних у такому віці спонтанних а іноді і екстремістських правочинів. Одночасно це надає батькам та іншим особам впливати на поведінку неповнолітнього. При нормальних відносинах і витратах неповнолітнього у сім’ях з цього приводу конфліктів не виникає, а якщо і виникають то рідко доводяться до суду.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
Проте самостійність в учинені правочинів неповнолітнім є відносна. Якщо навіть власні кошти ця особа витрачає нерозумно, їх транжирить, тратить на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо то вона може бути мінімізована у своїй неповній цивільній дієздатності. Згідно ч. 5 ст. 32 ЦКУ за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Якщо особа виправиться то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

При складанні відповіді використовувалися підручники з цивільного права Харитонова, Саніахметової, цивільний кодекс України.

Додано: 05-02-2016, 00:15:46
юрист Вікторія
Трудове право
Строки трудового договору визначені у ст. 23 КЗпП. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Стадії укладання трудового договору: попередні переговори щодо умов трудового договору, оформлення документів, необхідних для укладання трудового договору; оформлення досягнутої угоди; іноді проходження випробування, установленого за угодою сторін. При укладенні трудового договору заборонено вимагати деякі відомості та документи. Наприклад, відомості про партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачене законодавством (ст. 25 КЗпП). Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

Додано: 10-02-2016, 16:23:39
юрист Вікторія
цивільне процесуальне право

Позивач, як сторона в цивільному процесі.
Згідно ЦПК позивач - це та зі сторін у процесі, яка звернулася до суду, вважаючи, що її права порушені або оспорюються. Позивач має право пред'явити позов, протягом усього роз¬гляду справи по суті змінити підставу і предмет позову, збіль¬шити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Останнє право є найбільш істотним, тому що впливає на закінчення справи (згідно ЦПК). Від¬мова від позову- це одностороннє волевиявлення позивача, спря¬моване на врегулювання спору і закінчення справи в будь-якій її стадії. Законодавець також визнає, що в момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги за пред'явленим позовом. Заміна неналежного позивача можлива в п'ятьох варіантах. Перший варіант: первісний позивач є неналежним, але встановле¬но і те, хто є належним. Другий варіант: при цих же вихідних даних - якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то суд допускає останнього як третю особу, що заявляє само¬стійні вимоги на предмет спору, тому що місце позивача зайняте. Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд припиняє проваджен¬ня в справі через відмову позивача від позову. Четвертий варіант: якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі провадження в справі припиняється через відмову від позову. П'ятий варіант: якщо нена¬лежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступити в процес, суд розглядає справу до кінця і відмовляє у позові нена¬лежному позивачеві. Після заміни сторони розгляд справи починається зано¬во, тому що належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з нею ознайомитися. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами. Кожен із позивачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів має назву процесу¬альна співучасть, і допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів; права і обов'язки кількох позивачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Додано: 12-02-2016, 01:03:22
юрист Вікторія
Відповідаю Оресту зі Львова, це юридична соціологія
Тард Габріель - французький соціолог, , є родоначальником соціальної психології. Він порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є свідомість окремої людини. Він сформулював ознаки натовпу: перебуваючи в натовпі, людина втрачає здатність раціонально мислити.
Праці: «Соціальна логіка», «Трансформація права», «Суспільна думка та натовп».

Євген Ерліх. Саме він одним із перших найбільш ґрунтовно розробив і запропонував основні програмні положення школи “вільного права”. Він придумав термін «живе право». Встановив, що механічні приєднання до нової держави не означає зміну законодавства приєднаної території.
Праці: “Вільне правознаходження і вільна наука права”, “Основи соціології права”.

Лев Петражицький, автор психологічного підходу до права. Теорія держави та права у зв’язку з теорією моральності. Петражицький виходив з того, що право корениться в психіці індивіда. Інтерпретація права з позиції психології індивіда, вважав Петражицький, дозволяє поставити юридичну науку на ґрунт достовірних знань, отриманих шляхом самоспостереження (методом інтроспекції) або спостережень за вчинками інших осіб.
Джерелом права, по переконанню теоретика, виступають емоції людини. Свою концепцію Петражицький називав “емоційною теорією” і протиставляв її іншим психологічним трактуванням права.
Емоції – імперативні – моральні емоції.
Право, яке випливає з людських емоцій – інтуїтивне право.
Імперативно –атрибутивні – якщо одна особа зробила послугу іншій особі, то може взаємин вимагати від цієї особи відповідну поведінку.
Виділяв: право дітей, спортивне право, право злочинів.

Джордж Гурвіч.
Основним об’єктом вважав право соціальне, норми, які запроваджуються всією державою.
Праці «Ідея соціального права», «Юридичний досвід та плюралістична філософія права».

Американська школа.

Росю Паунд
Праці « Право в книгах і право в дії», «Юриспруденція в 5 т., «Соціальний контроль через право».
Законодавство яке прийняте – право в книгах, а законодавство, яке застосовується на практиці, право в дії. Право розглядав як спосіб соціального настрою за збереження інтересів. Соціальна інженерія – сфера діяльності юриста.

Парсонс Толкотт - американський соціолог-теоретик. Творець теорії дії і системно-функціональної школи в соціології. Парсонс намагався побудувати загальну аналітичну логико-дедуктивну теоретичну систему, що охоплює людську реальність у всьому її різноманітті.

Методи збору емпіричної інформації:
1. Спостереження – цей метод збору інформації про досліджуваний об’єкт, шляхом його безпосереднього сприйняття та реєстрації фактів щодо цього об’єкта, які є значимі з огляду на певну інформацію.
2. Різновиди спостереження:
• Включене – дослідник входить до складу групи, але про те що він досліджує, у групі не знають; Повне включене – не знають, не повне включене –знають.
• Виключене.
Метод спостереження – це не метод, який можна використати самостійно. У поєднанні зі спостереженням використовується аналіз документів – це вивчення відомостей, які містяться у документах з метою поставлених вимог до їх вивчення. Різновидом аналізу документа є конкретний аналіз, це різновид аналізу документів, який полягає у відшукуванні, які відображають значимі для дослідження аспекти цього тексту.
2. Метод опитування – це метод збору емпіричної інформації, який передбачає усне чи письмове звернення дослідника до респондента. Сторони - дослідна і респондент.
3. Види опитування: усне (інтерв’ю) і письмове (анкетування).

Експертне опитування – джерелом інформації виступають компетентні особи, чиї знання та досвід дозволяють робити певні висновки.
1. Генеральна сукупність – сукупність об’єктів на які дослідник хоче поширити дослідження.
2. Вибірка – частина об’єктів генеральної сукупності, які піддаються безпосередньому дослідженню.
3. Репрезентативна вибірка в якій має розподіл характеристик і генеральна сукупність, похибка 3%-5%.
Види вибірок:
• Імовірна – формується через випадковий відбір респондентів.
• Пропорційна – вибірка при побудові якої дослідник намагається відтворити значимі для дослідження пропорції структури генеральної сукупності.
• Вік респондентів.
Вимоги до запитань в анкетах:
1. доступність запитань до респондента;
2. суттєвість запитання;
3. нейтральна постанова запитань (так, ні, не дуже).
Види запитань в анкетах:
1. закриті – чіткий перелік альтернатив;
2. відкрите – своя відповідь,
3. напіввідкрите – своя відповідь.

Експеримент – дослідження об’єкта в процесі якого уявно чи реально створюються умови необхідні і достатні для перевірення гіпотези про причинний зв'язок екперементуючого фактора на вивчення якого спрямоване дослідження та характеристика об’єкта.
Види експериментів:
• за кількістю факторів (одноактні, багатофактні);
• від способу (контрольований, неконтрольований);
• за способом створення експериментальних умов: (польовий – в реальних умовах), лабораторний (у штучно створених умовах);
• залежно від структури доказування гіпотези: (паралельний, послідовний).
• За характером об’єкта дослідження (уявний, реальний);
• За метою (проективний, ретроспективний).

Людина і суспільство. Типи суспільств.
1. Еволюційна природи людини і суспільства. Для Дарвіна людина – це випадковість, а з т.з. теології людина – це божественний задум.
2. Соціалізація людини та її стадії. Соціалізація – це процес в ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває певні якості, необхідні для життєдіяльності суспільства.
Стадії:
• Перцептивний розвиток дитини – відчуття дотику, тепла;
• Розвиток соціальних реакцій – у 2-3 роки формується мораль (грати на самоті, паралельна активність, асоціативна гра у 3-річн. віці, рольові ігри в 4-5 років).
Теорії розвитку дитини:
• 1. Теорія розвитку несвідомого Фрейда. Він був критикований за те, що більше приділяв уваги психології чоловіка, ніж жінки і дітей.

Джордж Мід у книзі "Розум, я і суспільство" піддав детальному дослідженню ці сторони людської поведінки, підійшовши впритул до ідеї особистості. Навколишній світ Мід тлумачить як сукупність реакцій і форм поведінки, як «серію ситуацій». У процесі гри дитина розуміє, що таке я.

Жан Піаже́ швейцарський психолог і філософ, відомий дослідженнями психіки.
Він висунув концепцію соціального розвитку психіки. Вивчав якісну специфіку дитячого мислення. Розробив напрямок досліджень «генетична епістемологія».
Праці: «Мовлення та мислення дитини», «Психологія інтелекту».
Діти починають думати про себе та своє оточення.
Стадії:
• сенсамоторний етап: (до 2-х річного віку),
• предмоторний (2-7 років), опановує мову, швидко навчається.
• Конкретний оперативний – до 11 років, засвоєння абстрактних логічних понять.
• Формальний оперативний етап – 11-15 років, геометрія, завдання вирішити різними способами.
• Потрібна необхідна освіта до 15 років.

Додано: 17-02-2016, 01:13:10
юрист Вікторія
Відповідаю Оресту з рівного:
цивільне право.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) забов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, на¬дати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.І ст.509 ЦК України).
Зобов'язання можуть виникати між юридичними особами, між юридичними та фізичними особами та між фізичними осо¬бами, які і виступають суб'єктами забов'язань. Зобов'язання ви¬никають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб.
Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах називається кредитором, а зобов'язана — боржником. У ч.З ст.510 ЦК України передбачається, що у разі, коли кожна із сторін зобов'язання має обов'язок на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником на користь іншої сторони у тому, що вона зобов'язана вчинити на її користь, і водночас її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.
Відповідно ст.511 ЦК України у зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбаче¬них домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.
Юридичним об'єктом визнається певна поведінка зо¬бов'язаної особи, яка виражається, згідно договору, у вчиненні певних дій або утриманні від їх здійснення.
Матеріальним об'єктом зобов'язальних правовідносин є майно, по відношенню до якого зобов'язана сторона має пев¬ний обов'язок (зберігання, передача тощо).
Зміст зобов'язальних правовідносин утворює суб'єктивні права та обов'язки їх учасників, які найчастіше носять майно¬вий характер. Але кредитор має право вимагати вчинення і дій немайнового характеру.
Зобов'язання, згідно з ч.2 ст. 509 і ч.2 ст.11 ЦК України, виникають з таких підстав:
- з правочинів (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і наперед бачених законом, але таких, що не суперечать йому;
- внаслідок створення творів науки, літератури, мис¬тецтва, а також винаходів та інших результатів творчої діяльності;
- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також прид¬бання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
- внаслідок інших дій громадян та організацій;
- внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Зобов'язання виникають, переважно, з договорів. Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання, змістом якого являються права та обов'язки сторін.
Іншим джерелом зобов'язань можуть виступати односто¬ронні правочини (публічна обіцянка винагороди; покладення заповідачем окремих обов'язків на спадкоємця; ведення чужих справ без доручення тощо).

Додано: 18-02-2016, 22:30:11
юрист Вікторія
Формування державності у східних слов’ян. Утворення Київської держави.

Вперше у писемних джерелах про слов'ян згадується на рубежі нашої ери. Вони були автохтонами Східної Європи і жили тут ще в епоху раннього заліза. Однак у джерелах того часу їх називали скіфами. Так, деякі дослідники вважають, що скіфи-орачі були слов'янами. З початку І тис. н.е. слов'яни виступають у писемних джерелах вже під назвою венедів. Вся північна і західна частини території сучасної України в той час були заселені слов'янськими (венедськими) племенами.
Трохи пізніше поряд з венедами у писемних джерелах з'являються дві нові назви для визначення слов'ян: анти і склавіни. Хоча значення і походження цих термінів і досі нез'ясовані, але в них уперше відображено поділ слов'ян на західних (склавіни) і східних (анти). Анти жили на землях між Дніпром і Дністром, їхня територія охоплювала також Лівобережжя Дніпра. Власне антів-слов'ян дослідники вважають першими достовірними предками українців.
Основною галуззю господарства в антів було орне хліборобство, а також осіле тваринництво і промисли (мисливство, рибальство, збиральництво). Високого рівня досягло ремесло (залізоробне, гончарське, склоробне тощо). В антів були економічні зв'язки з віддаленими країнами, у тому числі з Римською імперією. Існувало й рабовласництво та работоргівля.
Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов'янської державності. Очолювали це об'єднання царі (рекси), оточені вельможами (приматами). Стародавні слов'яни у середині І тис. н.е. тільки почали переходити до державної організації, тому влада царя у них була обмежена старими, звичаєвими настановами общинного ладу. Велику роль виконували народні збори, які здебільшого вирішували найважливіші справи.
У VI ст. розпочався наступ антів разом зі спорідненими склавінами на балканські володіння Візантії. До середини VI ст. це були походи з метою захоплення полонених і здобичі, але вже після війни 550-551 рр. на візантійських землях оселилася частина антів і склавінів. Упродовж наступних десятиліть розселення антів відбувалося дуже швидко і у 80-х рр. VI ст. призвело до повної слов'янізації північних Балкан. У зв'язку з вторгненням сюди 568 р. аварів і заснуванням у Трансільванії (сучасна Румунія) Аварського каганату розпочалися аварослов'янські війни, які на початку VII ст. спричинили розпад антського політичного об'єднання. Основна маса його населення відступила на північ від Чорного моря — на Полісся, Київщину, Чернігівщину. В основі їх життя був поділ на племена. Сформувалися нові племінні групи, що визначили остаточний поділ слов'ян на східних, південних і західних, який зберігається й досі.
Східні слов'яни, в яких спочатку існували ранньофеодальні державні утворення Артанія, Куявія, Славія, згодом утворили велику давньоруську державу — Київську Русь.
Найдавніші літописи згадують про такі слов'янські племена в Україні в VІ-VІІ ст.: полян біля Києва, сіверян над Десною, деревлян на південь від Прип'яті, дулібів над Західним Бугом, уличів, які жили у пониззі Дніпра, Побужжі та на берегах Чорного моря, тиверців над Дністром, хорватів без означення певного місця, вірогідно на Підкарпатті, та ін.
Отож до часу утворення Київської Русі налічувалось понад 100 слов'янських племен, які були об'єднані у 14 великих союзів.
Найінтенсивніше розвивалося створене у VІІ-VІП ст. об'єднання племінних союзів полян у Середньому Подніпров'ї, з центром у Києві. На цих землях VШ-ІХ ст. виникла перша держава
східних слов'ян з назвою «Руська земля». Багато суперечок в історичній літературі існує щодо назви «Русь». Одні дослідники робили спробу довести її походження з фінської мови, інші — зі шведської,
треті — зі слов'янської (річка Рось на Київщині). Це засвідчує велике поширення назви «Русь» в інших народів. Вірогідно, що назва «Русь» стала синонімом Києва, оскільки була тісно пов'язана з Київщиною.

Додано: 12-03-2016, 20:14:02
юрист Вікторія
Прикладна етика та її основні різновиди.
Етика (лат., гр., звичай) -1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.
Існують типи етичних вчень: історія етики і моралі, теорія моралі, нормативна етика, прикладна етика
Тобто, до прикладної етики відносяться ті, які мають прикладний характер у практичній життєдіяльності людей: 1. емпірична чи описова етика - описує, констатує, аналізує норми, звичаї, моральні чесноти представників різних народів народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.
2. педагогічна етика - забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки
3. професійна етика - описує й обґрунтовує особливості моралі різних професійних груп, виходячи із специфіки їхньої діяльності.
4. екологічна етика- описує й обґрунтовує особливості норм поведінки людини до частини екосистеми та оточуючого середовища;5. етика громадянська - описує Й обґрунтовує особливості норм поведінки людини по відношенню до суспільства;
6. етика ділового спілкування- описує й обґрунтовує особливості норм самостійної професійної етики для менеджерів, підприємців, інших професій...
. Основні принципи професійної етики економіста (юриста).
Етична діяльність юриста визначається нормами права та нормами суспільної моралі.правила,які становлять зміст юридичної етики:1служіння суспільству шляхом зміцнення законності та правопорядку;2неухильне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;3досягнення об’єктивної істини та справедливого рішення в юридичній суперечці;4 співвідношення мети юридичної діяльності з моральними засобами її досягнення;5 пріорітет гуманістичної націленості в діяльноті юриста,визнання людини найвищою соціальною цінністю;6 самокритичність,готовність до конструктивного діалогу з опонентом;7 самостійність мислення,розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;8 коректність та шанобливе ставлення до співрозмовника;9 юрист має керуватись не особистими емоціями,а знаннями в юридичній сфері та логікою;10 чесність,щирість у веденні справи; 11 зберігання таємниці клієнтів,які були відкриті під час ведення слідства,справи,навіть після розірвання або закінчення контракту.

Додано: 18-03-2016, 23:58:47
юрист Вікторія
запитання від Максима:
Визначте загальну суму податку з доходів фізичних осіб зі спадщини, спочатку відкритої за кордоном і отриманої у 2007 році від дядька, який є резидентом, вартістю 500000 грн., а згодом зі спадщини, відкритої за кордоном, отриманої від батька, який не є резидентом, вартістю 1000000 грн.

Відповідь
Ст. 13 ЗУ Про податок з доходів фізичних осіб
Дядько не є чл сімї першого ступеня споріднення – 5% пдаток. Якщо близькі родичі то 15%
500000 х 5% = 25000 грн. – оподатковується
1 млн х 15% = 150 тис. – оподатк.
25000 + 150 тис. = 175 000 грн. (перерахувати) (152 500)
Відповідь: 175000 грн.

На питання, що є аудиторський контроль, відповідаю:
Аудиторський контроль - це професійний незалежний фінансовий контроль. Основне завдання аудиторського контролю - отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідності його господарської діяльності чинному законодавству. При цьому аудит у жодному разі не підмінює державний фінансовий контроль.
Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" Аудит в Україні здійснюють як фізичні особи (аудитори), так і юридичні особи (аудиторські фірми).
Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність для аудиторської діяльності на території України. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю, ними не можуть бути особи, що мають судимість за корисливі злочини.
Аудиторська фірма - це юридична особа, що створена відповідно до законодавства і здійснює виключно аудиторську діяльність. Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, внесені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Загальний розмір частки засновників (учасників) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30%, а керівником її може бути тільки аудитор.
З метою забезпечення незалежності аудиту закон забороняє надання аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих рад народних депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження.
Аудиторська перевірка може бути добровільною (ініціативною, проведеною за рішенням самого суб’єкта господарювання) і обов’язковою.
Період проведення аудиторської перевірки можна розділити на три етапи: підготовчий, аналітичний та підсумковий.
За результатами аудиторської перевірки складають відповідний документ — аудиторський висновок, відповідно до стандартів аудиту, який надає впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам її складання