МамаТато

Усе, що ви маєте знати про дітей

Модератор: юрист Вікторія

дякуючі юрист Вікторія
#21000
Анатолій питає:
які є джерела екологічного права?

Під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середо­вища і суспільства.
Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити такі групи джерел екологічного права:
—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулю­вання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);
—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);
—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Поста­новою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколиш­нього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих нале­жать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».
Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на всіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.
7. Конституція як джерело екологічного права
Конституція України як Основний Закон держави є політико-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. Вона є також основним джерелом права України, в тому числі екологічного.
У суто екологічному аспекті Конституція є основою для формування екологічної політики і реалізації екологічної функції держави. На конституційному рівні закріплені обов'язки держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Водночас Основний Закон покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).
Ряд норм Конституції визначають основи діяльності й компетенцію державних органів у екологічній сфері (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України), в тому числі шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів (статті 92, 106, 116 та ін.). Тут же йдеться і про повноваження Автономної Республіки Крим (ст. 138) та органів місцевого самоврядування (ст. 142) у вирішенні питань охорони довкілля та раціонального природокористування.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції й повинні відповідати їй (ст. 8). Це конституційне положення повною мірою стосується й актів екологічного права.
дякуючі юрист Вікторія
#21056
Запитання для контрольної роботи Андрія:

Встановлення підробки відбитків печаток і штампів.
Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підробле¬ні відбитки.
Це такі ознаки: 1)геометричні форми ліній рамок (коло, овал, трикутник); 2)лінії рамок мають однакову товщину; 3)літери відбитка відповідають стандарту друкарського шриф¬ту; штрихи літер прямі, овали не заокруглені, є відсічки; 4)контури літер - рівні, а їх відбиток не має розпливу барв¬ника; 5)вертикальне розташування літер є суворо перпендикуляр¬ним по лінії рядка; 6)радіальний нахил - однаковий, тобто осі літер відбитка перетинаються в однім пункті - центрі круга; 7)інтервали між літерами і рядками є однаковими; 8)зміст відбитка мусить указувати на власника печатки, не мати помилок, суперечностей
Основні способи підроблення печаток: 1)рисування (малювання) відбитка печатки (штампа) на до¬кументі; 2)копіювання справжнього відбитка на підробний документ (вологе або через копіювальний папір); 3)отримання відбитка за допомоги підробленого кліше.
Ознаки: 1)дорисовуючи печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку (прокол) від голки ніжки циркуля; 2)літери не мають відповідного радіального нахилу, інтервали між ними не однакові, а форма не відповідає друкарському шрифту; 3)наявність нерівномірного розподілу барвника у штрихах відбитка; 4)різна конфігурація тих самих знаків; 5)злами штрихів і нерівномірності за шириною; 6)мають місце спотворення малюнка окремих букв та їхніх елементів, подвоєння деяких штрихів; 7)нерадіальність розміщення знаків у тексті, виконаному по колу круглої печатки.
Рельєфні відбитки на вклеєному знімку наносять тисненням шариковою (кульковою) ручкою, іноді голкою - тож під час дослідження будуть спостерігатися відповідні ознаки такого підроблення.
Експертизою може бути встановлено: 1)як виготовлено відбиток у цьому документі (малюванням, фототехнічним чи фотоелектронним способом із певного оригі¬налу, копіюванням із раніше виготовленого з нього відбитка); 2)одним чи різними способами виготовлено надіслані для дослідження друкарські форми; 3)що виконано раніше: текст чи відбиток штампа, підпис чи відбиток печатки; 4)фабричним чи саморобним способом виготовлено печатки, відбитки яких є на документі; 5)чи домальовано окрему частину відбитку печатки (штампа);
6)чи не залишено декілька відбитків тією самою печаткою (штампом); 7)чи не залишено відбиток конкретною печаткою (штампом); 8)зміст тексту на відбитку печатки (штампа).
дякуючі юрист Вікторія
#21097
Богдан з Ріаного питає:
які науково-технічні засоби, що використовуються для пошуку контрабанди під час митного контролю?

Відповідь юриста:
надаю відомості з особистого конспекту:
Перш за все, до них належать рентгенапарати.
Сучасні рентгенапарати обладнані телевізійними камерами та моніторами, що створюють комфортабельні умови для роботи оператора. Блок пам’яті дозволяє дослідити зображення предмета впродовж тривалого часу після короткочасної (частки секунди) дії на нього імпульсу рентгенівського випромінювання. За цей час не встигає зруйнуватися навіть світлочутливий шар фотоплівки.
Рентгенівські апарати можуть з успіхом використовуватися для оперативного виявлення заборонених вкладень у предметах та вантажах, які перетинають митний кордон. Причому тільки вони можуть дати найбільш достовірну інформацію про наявність прихованих вкладень за дуже короткий час.
Ще одним технічним засобом для пошуку є металошукачі, які призначені для виявлення металевих предметів у неметалічному середовищі. Робота приладів ґрунтується на зміні частоти автогенераторів за наявності металевих предметів в електромагнітному полі пошукових елементів, яка приводить до спрацювання звукової сигналізації, яка іноді доповнюється світловою, але оскільки це вимагає додаткових витрат енергії, комбінована сигналізація частіше застосовується в стаціонарних металошукачах, які живляться від мережі. Як стаціонарні металошукачі використовуються декілька типів приладів, наприклад типу "КС-7", "Метекс".
Доглядові дзеркала призначені для догляду важкодоступних нео-світлених місць у транспортних засобах використовуються комплекти дзеркал з підсвіченням. Для догляду в кабінах та салонах автомашин, літаків та інших місцях можна застосовувати дзеркала типу "CF-142", телескопічна ручка яких складається з двох частин. У складеному вигляді дзеркало легко вміщається в кишені.
При існуванні можливості приховання контрабанди у важкодоступних, вузьких, малоосвітлених щілинах різноманітних предметів може бути викоритсано електрощуп.
Електрощуп типу "QFA/800" складається з футляра для батарей та гнучкого шнура з лампочкою. Завдяки маленькому діаметру лампочки електрощупом можна з успіхом користуватися при підсвітленні вузьких щілин з меблями, ящиками, простору за решітками вентиляції та в багатьох інших місцях. У ряді випадків щуп може з успіхом використовуватися як ліхтар.
У своїй роботі працівники митних органів використовують також ендоскопи.
Галогенові акумуляторні ліхтарі призначені для використання у вибухонебезпечних, задимлених і вологих середовищах, при догляді великих ємкостей, цистерн і трюмів на транспортних засобах, мають підвищений рівень світлового потоку. Типи галогенових акумуляторних ліхтарів – "Rangersun", "Maglite", "Varta".
Ультрафіолетові ліхтарі дозволяють побачити в ряді випадків сліди підробок митних документів і валюти.
Основне призначення ультрафіолетового ліхтаря – використання його в комплексі з фломастером, заправленим флюорисцентною рідиною, яка невидима при звичайному освітленні, але світиться при дії на неї ультрафіолетовим світлом. Ультрафіолетові ліхтарі застосовуються для запобігання використання приписок у декларації з метою легалізації вивозу незаконно придбаних на території країни предметів та валюти.
Мініскопи – це портативні мікроскопи тридцятикратного збільшення. Мініскоп моделі "1171" призначений для мікроскопічних досліджень різних об’єктів. При митному догляді може використовуватися для:
1) досліджень службових документів з метою виявлення в них підробок та змін;
2) зчитування проби на виробах з дорогоцінних металів;
3) установлення фактів заміни дорогоцінних каменів у ювелірних виробах;
4) ідентифікації головних рослинних наркотичних речовин, які хімічно не оброблені попередньо,
5) дослідження поверхонь різних видів матеріалів, таких як метали, тканини; оцінки дефектних матеріалів, а також при митному догляді.
Використанню підлягають також детектори контрабанди. Вони мають джерело рентгенівського випромінювання, за допомогою якого визначаються наявність та ступінь заповненості порожнеч у різноманітних предметах. Мають високу ефективність використання при обстеженні важкорозбірних предметів з визначеним ступенем заповненості їх об’єму (колеса та двері автомобілів, порожнечі стінок у залізничних вагонах).
II. Науково-технічні засоби ідентифікації предметів контрабанди.
При проведенні митного контролю постають питання, пов’язані з необхідністю визначення якісних та кількісних характеристик. Для цих цілей використовуються такі засоби ідентифікації.
1) Електронні ваги.
Для визначення ваги дорогоцінних каменів та металів, а також для зважування речовин при проведенні лабораторних аналізів використовуються електронні прецезійні ваги.
Для зважування багажу та великовантажних транспортних засобів застосовуються ваги, розраховані на відповідну вагу і виконані у стаціонарному або портативному варіанті.
2) Детектори дорогоцінних металів.
Тестер золота (типу "Gold star") призначений для швидкого і точного визначення вмісту золота різних кольорів від 210 до 958 проби, дослідження покритих золотом чи золотовмісних металів. Додатково цей прилад визначає платину і паладій.
Індикатор дорогоцінних металів "Тест" використовується для експрес-контролю дорогоцінних металів на поверхні досліджуваного зразка.
3) Детектори діамантів.
Портативні детектори діамантів "Diatest" та "Diamond star" використовуються для визначення в оперативних умовах природних діамантів та їх штучних імітацій. За допомогою цих пристроїв вимірюють теплопровідність матеріалу, що досліджується.
Детектори діамантів дозволяють в оперативних умовах при проведенні доглядових операцій здійснювати попереднє дослідження з метою виявлення дорогоцінних та напівдорогоцінних, а також синтетичних каменів, що імітують природні діаманти.
4) Детектор наркотиків.
Детектор "Канабіса", або детектор наркотичних речовин "САС", призначений для виявлення головних рослинних наркотичних речовин, які не піддавалися попередній хімічній обробці. За допомогою приладу можна виявити такі речовини, як гашиш, маріхуану. Частинки рослин мають форму, характерну тільки для цих рослин, і тому можуть бути легко визначені при розгляді в мікроскоп, вбудований у прилад.
5) Детектор валюти.
Детектори валюти "Superscan" та "MD-23" використовуються для визначення справжності іноземної валюти. Принцип дії базується на наведенні струму в магнітній головці приладу при проходженні по її поверхні банкноти.
6) Дозиметри.
Переносний мікропроцесорний дозиметр РМ-1202 призначений для вимірювання потужності польової еквівалентної дози та накопиченої дози гамма-випромінювання.
Дозиметр ДКС-04 використовується для виявлення й оцінювання за допомогою звукової та світлової сигналізацій щільності потоків теплових нейтронів, рентгенівського, гамма- та жорсткого бета-випромінювань, а також для вимірювання потужності експозиційної дози рентгенівського та гамма-випромінювання.
Дозиметр ДБГ-01С "Синтекс" застосовується для вимірювання потужності еквівалентної дози зовнішнього гамма-випромінювання, відображення результату на цифровому індикаторі та якісного оцінювання інтенсивності гамма-випромінювання за допомогою звукової сигналізації.
Дозиметри використовуються для оперативного оцінювання радіаційного стану приміщень, вантажів або місцевості.
7) Каратоміри.
За домопогою каратоміра "Leveridg" визначають розмір перснів, приблизну вагу перлів та дорогоцінних каменів в оправі та без неї.
Комплекти хімічних реактивів. Комплект індикаторів вибухових речовин призначений для виявлення таких вибухових речовин:
1) групи А: тротилу, тетрилу, тринітробензолу;
2) групи Б: гексогену, ТЕН, нітрогліцерину, етиленглікольдиніт-рату, нітроцелюлози.
8) Комплекти хімічних реактивів:
"Faurot" використовується для дослідження документів зі зміненим початковим змістом з метою виявлення слідів виправлення, а також дописаних і витравлених записів;
"NIK-1" застосовується для швидкої перевірки та розпізнавання сильнодіючих ліків, наркотиків або галюциногенів;
"Cannabispray" дозволяє здійснити швидку й надійну перевірку наявності гашишу та маріхуани;
"Herosob призначений для виявлення кокаїну;
"EXPRAY" – бомб та вибухівки;
"Нарет-М" та "Нарет-В" використовуються для пробірного визначення вмісту золота, срібла та платини у виробах з них в умовах митного догляду;
"Helling" застосовується для визначення проби дорогоцінних металів.
III. Засоби контролю аудіовізуальних матеріалів, що використовуються при проведенні розслідування.
До них відносяться: відео- та аудіомагнітофон, засоби обчислювальної техніки, програвачі (платівок, лазерних компакт-дисків), слайдоскопи, кінопроектори, засоби стирання магнітних записів.
дякуючі юрист Вікторія
#21444
Дмитро з Києва питає:
що таке «віктимологічна профілактика»

Відповідь юриста:
Віктимологічна профілактика - це сукупність держав¬них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло¬чинності через зниження в населення загалом або в конкрет¬них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.
У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:
індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;
загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.
При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій. При реалізації другого напряму необхідно здійснювати за¬ходи виховного впливу, професійного навчання, правової про¬паганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціаль¬ними засобами захисту.
дякуючі юрист Вікторія
#21760
Іван з Ратне питає
Поняття екологічної безпеки та її правової форми

Відповідь юриста:
Поняття «екологічна безпека» є різновидом більш широкого поняття -«безпека», а також складовою і передумовою національної та міжнаціональної безпеки. Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50).
Суб'єктами правовідносин у галузі екологічної безпеки є громадяни України, інші фізичні та юридичні особи, держава.
Об'єктами зазначених правовідносин виступають життя і здоров'я людей, безпечне навколишнє природне середовище та його компо­нента (природні умови).
Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві юридичні ознаки екологічної безпеки.
• екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної безпеки.
• виявляється у наявності системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності.
• стосується спрямованості системи екологічної безпеки на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави.
• вона пов'язана з попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.
дякуючі юрист Вікторія
#21761
Олег зі Львова питає:
Рівень (коефіцієнт) злочинності - це:
Відповідь юриста:
Виражена в абсолютних показниках (цифрах) уся кількість вчинених на певній території за відповідний період часу злочинів і осіб, які їх скоїли.
дякуючі юрист Вікторія
#21885
Назарій питає: що таке державотворчий процес в Україні: поняття, стадії, етапи, принципи? Дуже потрібно терміново для семінару

Відповідь юриста:
Складовими елементами сучасного державотворчого процесу є: утвердження принципів демократії та парламентаризму, політичного плюралізму, забезпечення прав і свобод громадян, поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, формування системи самоврядування. Однак реальний процес розбудови Української державності проходить у складних політичних, економічних та соціальних умовах. для зупинки та поступового виходу з кризового стану, як необхідної передумови побудови сильної держави, потрібно визначити шляхи того, як найкраще це зробити. А саме в основі становлення та ефективного розвитку державотворчого процесу незалежної України має бути національна ідея, національна самосвідомість, затверджена на державному рівні; вона має дійти до кожного українця, кожного гро­мадянина Української держави.
Вихідним пунктом новітнього державотворчого процесу в Україні стало прийняття Верховною радою Української РСРС Декларації про державний суверенітет України. 16 липня 1990 р. Верховна рада УРСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити де­мократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, урочисто проголосила державний суверенітет України — як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. У декларації вперше в новітній національній історії поруч із назвою “Українська РСР” було вжито назву “Україна” як офіційну назву держави Україна, повернуто до повноцінного політико-правового та наукового обігу поняття “національна держава”, “право української нації на самовизначення”, “національна державність”.
Прийняття Верховною радою Української декларації про державний суверенітет України вважається початком, своєрідною точкою відліку процесу відновлення державної незалежності Укра­їни. Ця подія мала й безпосереднє відношення до конституційного процесу в Україні як процесу підготовки та прийняття нової Конституції. Фактично, саме прийняттям декларації про державний суверенітет було розпочато те, що згодом почали називати конституційним процесом в Україні.
Серед найважливіших положень Закону “про правонаступництво”, з огляду на перспективи подальшого розвитку державотворчо­го процесу в Україні, варто назвати такі: з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади є Верховна рада України в депутатському складі Верховної ради Української РСР; до ухвалення нової Конституції на території України діє Кон­ституція (основний Закон) Української РСР; Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України; органи дер­жавної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України; державний кордон союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, російською РФСР, республікою Молдова станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України; Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення неза­лежності України; Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами союзу РСР, які не суперечать Конститу­ції України та інтересам республіки; всі громадяни союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України; Україна гарантує забезпе­чення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
На підтвердження акта проголошення незалежності України Верховна рада призначила проведення всеукраїнського референду­му.
Декларація про державний суверенітет і акт проголошення не­залежності України фактично оновили Конституцію 1978 р. (остан­ню Конституцію УРСР) і за своїм політико-правовим призначенням та змістом становили єдине ціле з чинною на той час Конституцією України. Вони ніби склали своєрідну “конституційну тріаду” (декла­рація —акт — Конституція), яка й виконувала роль реальної юри­дичної Конституції України аж до прийняття Конституції 1996 р. Між складовими цієї “конституційної тріади” існував не тільки зміс­товний, а й функціональний зв’язок, адже вони, на думку багатьох вчених, були тісно поєднані у своєму призначенні щодо перспектив державотворчого процесу України.
Поряд із прийняттям цих нормативно-правових актів в Укра­їні активно велася робота із підготовки Конституції незалежної України.
На рівні загально-методологічних принципів було визначено, що майбутня Конституція України має бути основним Законом дер­жави і ґрунтуватися на декларації про державний суверенітет, має закріпити, розвивати і конкретизувати її положення. В центрі уваги нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, а також її права і свободи, гарантії їх реалізації, тож основним об’єктом конституційного регулювання мають стати відносини між громадя­нином, державою і суспільством заради забезпечення умов життя, гідних людини, а також формування громадянського суспільства. Конституція має визначити пріоритет загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демокра­тичний і гуманістичний вибір народу України. Норми Конституції мають бути нормами прямої дії, а сама Конституція — бути стабіль­ним та ефективним законом, з метою забезпечення останнього пови­нен бути запроваджений жорсткий механізм внесення змін, а також інститут конституційних (органічних) законів.
дякуючі юрист Вікторія
#21926
Віктор зі Львова питає:
до семінару потрібно з кримінального права те, що стосується доведення до самогубства, ознаки та інш.
Відповідь юриста:
маю гарний конспект з цієї теми.

Доведення до самогубства
Склад злочину, передбаченого ст. 120 КК, утворює су¬купність ознак, з яких головними є: а) перебування потер¬пілого у матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притяг¬нутим до кримінальної відповідальності і т. ін.); б) доведення винним потерпілого до самогубства жорстоким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людсь¬кої гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образа¬ми цькуванням чи наклепами).
' Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР- 1972- № 2.- С. 25.
2 Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі П.- Практика судів України в кримінальних справах.— С. 131; у справі К.- Там само.- С. 132.
За відсутності хоча б однієї з цих ознак складу злочину ст. 120 КК немає.
Не визнаються в судовій практиці жорстоким пово¬дженням і здатним довести до самогубства припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, поодинокі випадки побоїв та інші незначні дії (відмова взяти шлюб тощо).
Відповідальність за доведення до самогубства настає з шістнадцяти років.
Карається доведення до самогубства за ч. 1 і ч. 2 ст. 120 -обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на такий самий строк, а за ч. З ст. 120 - позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
дякуючі юрист Вікторія
#22106
Дмитро питає: що таке ресоціалізації засуджених?

Відповідь юриста:
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Саме тому у пенітен¬ціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну.
Пенітенціарна ресоціалізація являє собою ви¬роблення у засудженого законослухняної поведінки в установі ви¬конання покарань.
До постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і вста¬новлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забез¬печується відновлення засудженого у соціальному статусі та по¬вернення до самостійного життя.
Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес віднов¬лення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі засто¬сування до неї комплексу правових, організаційних, психологіч¬них, виховних та інших заходів впливу на різних етапах криміналь¬ної відповідальності з метою повернення її до самостійного загально¬прийнятого суспільно-нормального життя.
Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Говорити про досягнення ресоціалізації можливо лише у тому випадку, коли у засудженого після звільнення вирішені всі проблеми як соціального, так і побутового плану: житлова проблема, проблема працевлаштування, фінансового забезпечення тощо. Виходячи з цього, говорити про остаточну ресоціалізацію засудженого безпосередньо під час відбування покарання неможливо, у цей період можна лише зробити певні кроки для забезпечення її досягнення після звільнення.
дякуючі юрист Вікторія
#22137
Андрій з Ужгорода питає:
прокурор в судовому засіданні адміністративного суду здійснює представництво інтересів громадянина або держави на підставі.

Відповідь юриста:
службового посвідчення.
Обґрунтування: п. 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».
дякуючі юрист Вікторія
#22141
Іван з Чернівців питає: яка компетенція судово-психологічної експертизи.

Відповідь юриста:
Питання про компетенцію судово-психологічної експертизи до сьогодні не вирішене. На думку М.І. Єникєєва, до компетенції судово-психологічної експертизи належать питання:
• встановлення ступеня розуміння підекспертною особою змісту укладених нею угод;
• здатність приймати осмислені, транзитивні (з урахуванням усіх необхідних умов) рішення;
• виявлення у дієздатного суб’єкта непатологічних психологічних аномалій, що перешкоджають адекватному відображенню дійсності;
• встановлення психологічної сумісності дітей з кожним із батьків, усиновителів, опікунів та можливості цих осіб у забезпеченні належного виховання дітей, а також психологічної сумісності подружжя між собою, що дасть можливість зняти епізодичні конфлікти;
• встановлення здатності свідка правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати по них правильні адекватні покази.
дякуючі юрист Вікторія
#22666
Олексій з Харкова питає:
яке Поняття та суть виправлення засуджених?

Відповідь юриста:
Виправлення засуджених — це формування у них поважли¬вого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки.
Поняття мети виправлення засуджених має оцінюватись з урахуванням політичних, економічних, соціальних та мо¬ральних реалій сьогодення. Враховуючи загальні тенденції у практиці застосування кримінальних покарань, більш перс¬пективним вбачається добровільне виправлення засудженого, але це не виключає застосування частково елементів примусу. Виправлення повністю відповідає виховній кримінально-вико¬навчій функції. Однак цей процес не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, пси¬хології, кримінології для розробки та впровадження доб¬ровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки. Виправний процес необхідно будувати з урахуванням особли¬востей засуджених, а саме ступеня їх педагогічної занедбаності, глибини проникнення традицій злочинного середовища, вчи¬неного злочину та визначеного терміну покарання, готовності сприймати виправні програми тощо.
дякуючі юрист Вікторія
#22898
Олег питає: які міжнародні економічні організації та їх класифікація

Відповідь юриста:
Міжнародні економічні організації є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Класифікацію міжнародних економічних організацій можна провести за різними ознаками, наприклад:
Поділ міжнародних організацій за організаційним принципом дає можливість виділити чотири групи міжнародних організацій: 1) універсальні міжнародні організації, членами яких є різних соціально-економічних систем, наприклад ООН (міжнародна, міждержавна організація створена 24 жовтня 1945 року),
2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни. Головною у системі соціалістичних була рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) у 80-90-хроках РЕВ припиняє своє існування;
3) міжнародні організації, які об’єднують розвинуті (капіталістичні країни), наприклад Європейське Економічне співтовариство;
4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як правило країни, що розвиваються. Наприклад Латиноамериканська економічна система, а також Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського басейну тощо.
Поділ залежно від напряму міжнародного економічного співробітництва:
Співробітництво у галузі міжнародної торгівлі, співробітництво у валютно-фінансовій сфері, співробітництво у галузі транспорту, співробітництво у галузі промисловості, співробітництво у галузі сільського господарства, співробітництво у галузі інвестицій, науково-технічне співробітництво, співробітництво у галузі інтелектуальної власності та співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції.
Поділ за назвою:
організація (ООН, Міжнародна організація цивільної авіації), союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту), фонд (Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), комісія (Дунайська комісія, Комісія з питань охорони нових сортів рослин), асамблея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту), ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо.
Поділ залежно від кола їх членів.
За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу. Наприклад до першої групи організацій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МФВ. До другої групи, як правило відносять регіональні, які створюються в межах окремого регіону і є відкритими для вступу до них держав, що знаходяться в межах певного регіону ,такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський союз, СНД.
Поділ залежно від характеру компетенції.
Тобто це організації загальної і спеціальної компетенції. До перших насамперед слід віднести ООН, до другої слід віднести Міжнародну організацію праці, Світову організацію торгівлі.
Поділ залежно від впливу на країни-члени.
Міжнар. організації можна поділити на міждержавні та наддержавні. Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не передають їм свої функції. Наддержавні ж організації наділяються повноваженнями країн-членів у відповідних сферах їхньої діял-сті. Це повною мірою стосується європ. співтовариств. За умовами участі в членстві міжнар. орг-ції поділяються на відкриті, до яких може вступати будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошенням їхніх засновників (НАТО
дякуючі юрист Вікторія
#23148
Дмитро з Тернополя питає:
які основні ознаки припинення юридичної особи

Відповідь юриста:
1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Таким законом є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Припинення юридичної особи шляхом правонаступництва відбувається такими способами:
1) перетворення – до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
2) злиття – на базі декількох підприємств утворюється одне.
3) приєднання - до підприємства, яке приєднало, переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.
4) поділ – на базі одного підприємства утворюється декілька нових, до яких переходять майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Підстави припинення юридичної особи поділяються на дві групи:
1) за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів. Власник вправі у будь-який момент і з будь-яких підстав прийняти рішення про припинення юридичної особи.
2) на підставі рішення суду . Ця група підстав має назву примусової ліквідації.
дякуючі юрист Вікторія
#23180
Відповідь юриста в пошту Олегу з Києва:

Поняття і види джерел міжнародного права
У міжнародно-правовій науці та практиці перелік джерел залишається дискусійним. Особливості міжнародного нормоутворення, різні правові традиції учасників міжнародноправових відносин та їхня належність до різних правових систем, динамічний розвиток договірного міжнародного права та поява в ХХ ст. нових форм участі держав у прийнятті міжнародних рішень приводять до того, що питання про поняття та види джерел підпадає під політико-ідеологічний вплив, що частково виводить його за рамки права.
Поняття «джерела міжнародного права» неоднозначне та багато в чому залежить від загальних уявлень про право та міжнародне право зокрема. У вітчизняній науці термін «джерела права» традиційно мав значення «кінцевого етапу погодження воль суб’єктів міжнародного права» 1. У та кому «вольовому» розумінні джерел криється той самий помилковий підхід, що й у підміні права законом, коли воля самодостатня, породжує закони й опосередковується ними. Тому, коли йдеться про джерела права, слід все ж мати на увазі не акти, а відносини, що породжують ті чи інші правила поведінки, за якими визнають юридичну обов’язковість. Правильніше було б вживати термін не «джерела міжнародного права», а «джерела, на основі яких у міжнародному праві виконують зобов’язання». Саме таке розуміння передбачає ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН — єдиного міжнародноправового документа, що звертається до питання про джерела.
Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду «Суд... застосовує: а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;
в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
г) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців із міжнародного публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм»
Останнім часом у міжнародно-правовій практиці нерідко виникає питання й про інші джерела: про «м’яке» право, резолюції міжнародних організацій і конференцій, політичні домовленості, рішення міжнародних судових установ і деякі інші акти. Це природно, оскільки міжнародне право динамічно розвивається. Однак у кожному конкретному випадку при встановленні зобов’язань суб’єктів міжнародного права слід з’ясувати, наскільки суб’єкт готовий взяти на себе правове зобов’язання, якщо тільки мова не йде про імперативну норму міжнародного права. Можливе існування також достатньо автономних регіональних систем міжнародного права, перелік джерел яких відрізняється від загальновизнаного. Утім, це скоріше виключення для міжнародного права, ніж правило, воно може свідчити про перехідний характер такого права (перехід права Європейського Союзу від міжнародного до конфедеративного).
  • 1
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 14

Недавно я наткнулся на сайт, который полностью пер[…]

це так

Привіт

Помощь юриста

привіт

Ще більше корисного та цікавого!