- Йдіть звідси! Це моє озеро.
Звичайно, ніхто його не слухав. Адже озеро було спільним, і там могли відпочивати всі, хто хотів. А Хмурко хотів, щоб ніхто крім нього на озеро не ходив. Тому якось вночі він побудував паркан навколо озера та повісив на ворота замок.
- Тепер тільки я зможу купатися в цьому озері, - радів вовк.
Побачивши вранці паркан навколо озера, звірі дуже засмутилися. Але дядько Ведмідь не дозволив такого свавілля та розібрав паркан. Прохід до озера знову став вільним.
Хмурко засмутився, що його план не спрацював, але побоявся сперечатися з великим та сильним Ведмедем.
«Нічого, я ще вигадаю, як відвадити звірів від мого озера. Налякаю їх так, що більше не захочуть туди приходити», - розмірковував Хмурко, йдучи лісом у пошуках ягід. Раптом він побачив біля куща з ягодами двох ведмежат та зграйку лісових птахів.
- Ану геть, малеча! Зараз всі ягоди поїсте, і мені не вистачить! - заричав Хмурко. Перелякані ведмежата та птахи повтікали хто куди.
А вовк обійшов весь ліс та поїв усі ягідки, які знайшов, приказуючи: «Все моє!» Задоволений собою, Хмурко повернувся додому. Раптом в нього почав боліти живіт, та з кожною хвилиною все сильніше. Від болю Хмурко гучно заскиглив. На його плач збіглися різні лісові тварини.
- Що сталося, вовчику? – спитала Лисиця.
- Я наївся ягід, і тепер мені дуже погано. Це виявилися погані ягоди! - заскиглив Хмурко.
- Це не ягоди погані, а звичка в тебе погана – бути жадним, - сказав Хмуркові дядько Ведмідь.
- Тепер я бачу, що жадібність до добра не доводить. Пробачте мені, - заплакав Хмурко.
Звірі пробачили Хмурка і не лишили його у біді. Вони зібрали у лісі цілющі трави, з яких мудра Сова приготувала для вовка ліки. Завдяки цьому Хмурко швидко одужав, і на честь свого одужання пригостив всіх своїх друзів чаєм з суничним варенням.
- Здається, Сова вилікувала не тільки твій живіт, але й твою жадібність, - сміялися лісові звірі.
Автор: Олена Кукуєвицька
