Сидить пташка і думає: «Як же мені дістати цей ключик?» Вона побачила котика і попросила його про допомогу.
- Я б залюбки тобі допоміг, але боюся води, - сказав котик і пішов далі.
Потім пташка попросила про допомогу песика, який пробігав повз неї.
- Пташечко, я б допоміг тобі дістати ключик з калюжі. Але якщо я злізу до калюжі, то стану мокрим та брудним, і хазяїн мене насварить.
Сидить пташечка і розмірковує: «Що ж мені робити? Якщо я не дістану ключик, то не зможу відкрити чарівний будиночок. А якщо я його не відкрию, то добрі справи залишаться зачиненими назавжди. І що ж виходить, тепер у світі не буде добрих справ, а будуть одні погані?» Від таких думок пташці стало ще сумніше, і вона заплакала.
Тут з-за хмарки визирнуло сонечко.
- Не плач, пташко. Зараз я погрію цю калюжу своїми теплими промінчиками, і вона зникне. Щоправда, доведеться почекати – мені на це потрібен час.
Пташка зраділа і стала чекати, поки сонечко висушить калюжу.
Коли калюжа стала маленькою і зовсім неглибокою, пташка підлетіла й підняла свій ключик.
- Дякую, сонечко! Тепер завдяки тобі я відкрию чарівний будиночок з добрими справами. А я так боялася, що вони будуть замкненими назавжди, і у світі не буде добра!
Сонечко посміхнулося і сказало:
- Пташечко, лети швидше, випускай добрі справи. Але пам’ятай, що, добро живе не лише в твоєму чарівному будиночку. Воно живе в серцях людей, вміє підбирати ключики до складних замків і перемагати зло, варто лише цього захотіти.
