- Ану не чіпай моєї ляльки! Ти свою маєш!
- Я не брала твоєї ляльки, тільки хотіла глянути, що за ґудзички на її платті.
- Я сказала – не чіпай моєї ляльки, бо зараз отримаєш! – Вчепилася обома руками за іграшку Улянка, але й Оленка не відпускала!
- Не віддам, ти жаднюга!
- Я? Та я зараз розкажу, що ти хотіла забрати мою ляльку.
Так сварячись дівчатка не бачили, що прямо поміж ними кружляє маленька сніжинка, що залетіла в кімнату через шпаринку у вікні. А на тій сніжинці, зовсім-зовсім крихітна сидить чорнява, в чорненькому платтячку, з розкуйовдженим волоссям відьмочка. Сварку почула бабуся, та тільки вона відчинила двері в дитячу кімнату, щоб подивитися, що ж це робиться, як звідти війнув сильний вітер, а дівчаток всередині вже не було.
- Ой, лишенько, - плеснула в долоні бабуся. – Це ж, певно, знову якась пустунка з Маленької Чарошколи! Я сама і ради не дам!
Ніхто не знав, що Оленчина бабуся в дитинстві теж якось побувала в Чарокраїні і з тих пір вона знає, до кого звернутися по допомогу. ..
- А де це ми? – Запитала Оленка, трішки отямившись.
- Не знаю... – знизала плечима Улянка.
Дівчатка стояли посеред величезного будинку. Все було таке велике, що дівчатка й не бачили, стін... чи стелі. Біля подруг стояв стіл, та такий він був здоровенний, що як голови не піднімай, не побачиш його країв. Єдине, що помітили Оленка і Улянка, що стіл цей – величезна сніжинка.
- Нічого собі. Що ж з нами сталося?
- Просто ви потрапили у Чарокраїну, - прогриміло десь над головою.
- А хто ви? – голоси дівчат були майже не чутні їм самим.
- Я маленька Відьма!
- Ти точно маленька відьма? – Сміливо запитала Улянка, - чомусь мені здається, що ти дуже велика.
- Це я спеціально так, тренуюсь, то маленька була, що ви мене не бачили, то тепер от, величезна, – голос перестав гучно лунати, будинок потихеньку почав змешуватися і перед дівчатками з’явилася розкуйовджена відьмочка. – Привіт, я Віленка. Ви так кумедно сварилися, що я не могла не зазирнути до вас, а як побачила, що ви такі ж, як і я, то одразу зрозуміла – ми подружимося! І от, ви тут.
На щоці у Віленки було брудна пляма, зім’яте плаття теж місцями вкривала чи-то фарба, чи-то варення, а у розкуйовдженому волоссі заплуталася летюча миша. Дівчатка з подивом дивилися на відьмочку. І що тепер робити? Маленька пустунка була зовсім не страшною, проте Оленка знала, що бабуся дома переживатиме.
Раптом в кімнаті пішов сніг, маленькі пухнасті сніжинки лягали на килим, намальовані на стінах ялинки ніби ожили, струшуючи старий сніг, щоб новий гарно лягав на гілки. Віленка похнюпилася.
- А що це тут робиться? – в будинку з’явилася гарна, як Улянина лялька дівчина, - Вілено, ану негайно вмийся, переодягнися і до школи. Скоро свято, а ти далі ховаєшся від вчителів! І Миша відпусти, досить йому вже ховатися в твоєму волоссі.
- Феєчко, але ж я тільки хотіла з ними познайомитися! – шмигнувши носом пробурмотіла маленька Відьмочка. – І я навчилася зменшуватися і збільшуватися, а ще зменшувати і збільшувати кімнату!
- Ти молодець, що вчишся, але все одно, потрібно слухатися, - суворо сказала Фея. – І вам дівчатка, як не соромно! Сваритися через ляльку. Там за вас вже бабуся хвилюється, місця собі не знаходить!
Дівчатка похнюпилися, Улянка пообіцяла собі подарувати Оленці свою ляльку, а Оленка подумала, що більше ніколи-ніколи не образиться на подругу. Віленка, поки ніхто не помітив тихенько втекла, напевно, вмиватися, але перед тим поклала до рук Улянці записку. Фея непомітно махнула рукою і дівчатка опинилися в кімнаті, де вже на них чекала бабуся. Вони все розповіли: як сварилися, як опинилися в величезному будинку, як познайомилися з маленькою відьмочкою.
- Ну, добре, що все добре, - зітхнула бабуся і зібралася виходити з кімнати – Добре, що Віленка побачила, як ви сварилися, але ж міг побачити хтось лихий! Де б я тоді мала вас шукати?
Бабуся вийшла з кімнати, а дівчатка розгорнули записку. „Чекайте завтра,” – було написано чарівним чорнилом, яке одразу й зникло.
- З нетерпінням, - прошепотіла Оленка.
- Чекатимемо, - погодилася Улянка.
Дякуємо авторові Юлії Смаль за дозвіл опублікувати на нашому порталі для батьків.
