маматато

У казковій країні Веселунії жив веселий народ. Жителі Веселунії щодня вигадували собі різні свята і разом раділи та веселилися, але й працювати не забували. А допомагала їм у всьому маленька фея Веселина. Одному тільки дядькові Похмуру дуже не подобалися галасливі веселі свята. Він побудував собі будинок на околиці Веселунії, подалі від людей. Однак їхній радісний сміх іноді доносився і до його будинку, від чого Похмур ставав ще похмурішим і злішим.

Жила собі у річці жабка. Якось вона зробила собі перуку з водоростей. Дивиться на своє відображення у воді і думає: «Яка ж я красива! Ні у кого такої зачіски немає».

На вулиці пройшов дощ. Маленький дощової черв'ячок перший раз вийшов на прогулянку. Він знайшов найбільшу калюжу і почав в ній плавати - туди-сюди.

У бегемотика Бома з’явилася нова звичка – їсти у ліжку. То перед сном шматочком хліба поласує, то печиво погризе, лежачи під ковдрою.

Їжачок Юпі полюбляв гуляти на квітковій галявині. Особливо йому подобалася квітка з пелюстками бузкового кольору. Вона була такою красивою та тендітною. Їжачок Юпі милувався нею, казав їй компліменти про те, яка вона гарна. А ще їжачок проганяв від квітки шкідливих комах та приносив для неї воду в горіховій шкарлупці, щоб вона не засохла.

Коли маленький Павлуша себе погано поводив, мама ставила його в куточок в коридорі – щоб він подумав над своєю поведінкою. Чому в коридорі? Тому що там не було нічого цікавого, щоб могло відволікти хлопчика від важливих роздумів. Бувало, Павлуші довго доводилося обмірковувати свою погану поведінку, тому він не любив стояти в куточку. «Що ж ти, Павлушо, такий неслухняний?», - казала хлопчику бабуся, яка приходила у гості та часом бачила, як він стояв у кутку.

Цуценя Гав за віком було маленьким песиком. А ось за розміром Гав був завбільшки дорослих котів та навіть деяких собак.

Високо в небі жила-була сіра Хмарка. У неї завжди був поганий настрій, тому інші хмарки називали її хмаркою-похмуркою.

Добрий чаклун Мир зробив багато хороших справ. Однак тепер він став стареньким, і йому стало важко самотужки впоратися зі своїми обов’язками. Тому Мир оголосив, що шукає собі молодого помічника.

В одній незвичайній країні жив чоловічок Обіцяйло. Його так звали, бо він багато чого та багато кому обіцяв. Наприклад, він обіцяв батькам пофарбувати паркан, але так цього і не зробив. Він обіцяв сусідам не вмикати гучну музику ввечері, але все одно вмикав. Він обіцяв собі навчитися кататися на велосипеді, але досі так цього і не вмів. Обіцяйло навіть мав звичку обіцяти іншим те, що від нього не залежало. Наприклад, він пообіцяв дітям у дворі: