Частина 3. Найкращий дім для маленьких мандрівників

Папуга, якого мурашка Жвавчик зустрів серед міста, також виявився втікачем з дому. Не жага до пригод, а біда змусила його шукати “кращої долі” на вулиці. Виявилося, що птах жив у юнака, який давно перестав за ним доглядати - часто забував годувати папужку, змінювати воду, не чистив клітку. Навіть імені йому не дав. Цей хлопець ставився до птаха як до яскравої іграшки, яка йому швидко набридла.

Христос Воскрес!

Радість з неба ся являє,
Паска красна день вітає,
Радуйтеся щиро нині –
Бог дав радість всій родині,
Бог дав радість нам з небес,
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!

Частина 2. Жвавчик підкорює велике місто

Покинувши рідний парк, мурашка непомітно заліз на колесо велосипеда, який саме виїжджав з парку, і так дістався галасливих вулиць. Жвавчик крокував ранковим містом. Гудіння транспорту, шалений оберт коліс та людські голоси трохи лякали його. Втім жага до пригод була сильнішою за страх.

Частина 1. Маленький герой великого парку

У великому парку, у звичайнісінькому мурашнику жив мурашка на ім’я Жвавчик. Славився він на весь край своєю веселою вдачею, кмітливістю, допитливістю, але водночас - лінощами та звичкою вигадувати різні нісенітниці.

У маленькій крамниці, на біленькій полиці жили собі м'які іграшки. Тут були звірята різних кольорів та розмірів - вухаті зайці, грайливі кошенята, плямистий цуцик, поважна черепаха, миле курчатко, кумедна капібара, а також фігурки інопланетянина, сунички та ще якоїсь фантастичної істоти. Та найбільшим серед іграшок був великий білий, немов пухнаста хмаринка, ведмедик.

В час, коли в ліжечках сплять малюки
сон їм в кишенях приносить казки -
зшиті вони із мережива мрій,
тихо-тихенько торкаються вій.

У звичайному казковому місті жив чоловічок на ім’я Навпакун. Насправді його звали Роні. Однак через його погану звичку – говорити все навпаки, до нього причепилося прізвисько «Навпакун».

Якось зимового дня діти весело грали у сніжки. Та одна сніжка виявилася не звичайною, а чарівною – взяла і втекла від них. Вона покотилася просто до лісу.

Одного зимового ранку кіт на ім’я Муркіт прокинувся у своєму теплому ліжечку, солодко потягнувся й одразу побіг до вітальні - визирнути у вікно. А раптом дерева за ніч знову стали зеленими? Чи хоча б жовтими? Адже ще зовсім нещодавно їхні гілки були вкриті листям, яке щодня змінювало барви, хоч і рідшало, а вчора раптом все навколо стало білим.

У міському парку жила родина білок: мама, тато та трійко білченят – дві донечки та синочок Бобо.

Бобо зростав швидким та спритним. Він навчився стрибати раніше за своїх сестричок, чим дуже пишався. Та й дівчатка намагалися не відставати, уважно слухали батьків, що їх навчали пересуватися парком.