Як розібратися у всіх цих суперечливих поглядах? Ну, по-перше, ніколи не потрібно на підставі одиничного випадку або досвіду однієї, окремо взятої сім´ї робити мало не глобальні узагальнення. По-друге, навіть ґрунтуючися на вдалому досвіді тієї або іншої вдалої неповної сім´ї, не слід перетворювати її на еталон і спрощено тлумачити можливості виховання.
Нагадаємо ще раз, що дитина — це не механічна іграшка, не примха і не чийсь каприз, а людина, що виникає з союзу двох людей (що люблять або не люблять — інша розмова, для нас зараз важливо підкреслити ту думку, що дитина зароджується тільки від союзу двох людей). Таким чином, вже на біологічному рівні дитина потребує як матір, так і батька.
Проте ми підемо проти істини, якщо скажемо, що будь-яка повна сім´я — ідеальне середовище для нормального розвитку і виховання дитини. Це потрібна, та не єдина умова. Повна сім´я сама по собі, зрозуміло, не гарантує щастя й успіху у вихованні дитини, вона лише створює передумови для успіху, а не забезпечує самий успіх. Не почнемо вводити в оману ні наших читачів, ні себе: від передумов до реальних успіхів у житті величезна відстань. Отже, ми можемо тепер зробити висновок: те, що дитину виховує одна тільки мати, ще не означає, що виховання її приречене на провал або що розвиток дитини піде по невірному шляху. Просто ми хочемо, щоб читачі правильно нас зрозуміли: виховання в умовах неповної сім´ї стає куди як складнішою справою і таїть у собі труднощі, з якими рано чи пізно доведеться зіткнутися кожній самотній мамі.
Ми не збираємося давати поради, як слід самотній матері виховувати свою дитину, що їй потрібно для цього робити, а чого, навпаки, робити не потрібно. Ми лише хочемо разом з нею спробувати усвідомити положення, у якому вона опинилася, подивитися на її дитину її ж очима, намітити разом шлях, по якому піде розвиток дитини, і одночасно попередити її про небезпеки, що підстерігають її саму та її дитину на цьому шляху. Дитині потрібна любов. Якщо дитина не отримує і не може чомусь дати любов, вона марніє. Ми не вважаємо, що в цьому сенсі дитина самотньої матері знаходиться в більш невигідному положенні, ніж дитина з повної сім´ї.
Трудність полягає лише в тому, що самотня мати може бути більше зайнята роботою, ніж мати з повної сім´ї, і тому її дитині дістанеться менше турботи й уваги, що складає перший круг психічних потреб дитини. Те ж стосується і задоволення другої психічної потреби дитини — потреби в навчанні. І в цьому відношенні положення самотньої матері нітрохи не гірше, оскільки вона так само учить свою дитину з перших днів її життя, як будь-яка інша мати. У неї, мабуть, є навіть деяка перевага в тому, що її виховний вплив на дитину не «дробиться» втручанням інших членів сім´ї. Трудність тут криється знову-таки в її сильній завантаженості роботою, що може перешкодити матері проводити достатньо часу з дитиною. Можливо, що дитина самотньої матері піде в ясла набагато раніше за своїх однолітків з повної сім´ї і проводитиме там значно більше часу. У цьому випадку положення самотньої матері особливо ускладнюється, оскільки, як ви розумієте, це не піде на користь дитині.
З раннього віку дитина, що виховується в повній сім´ї, знайомиться з роллю матері й батька, учиться спілкуватися і з чоловіками, і з жінками. Дитина самотньої матері опиниться тут в явно невигідному положенні, особливо якщо роль батька, якого дитина, можливо, і не знає, не виповнювалася ніяким іншим членом сім´ї (наприклад, дідусем — батьком матері).
Звичайно, одна справа — положення самотньої матері з дитиною в грудному віці і зовсім інше — матері, у якої дитина пішла в школу або вже минула перехідний вік і нащупує свій шлях у житті. У кожен період розвитку дитини і вона, і її мати потребують особливої уваги не тільки один до одного, але і з боку. До цього додається ще одна обставина, що ускладнює положення самотньої матери, — стать дитини. Одні складнощі виникають у неї з дочкою та зовсім інші — з сином. Син по-різному реагуватиме на відсутність батька в три роки і в десять років, як по-різному відноситиметься до матері дочка в день, коли мати відведе її вперше в школу, і в день, коли вона проводжатиме її на випускний бал. Досвід показує, що хлопчики реагують на відсутність отця хворобливіше і стають при цьому більш уразливі, ніж дівчатка. Дівчатка, на відміну від хлопчиків, легше адаптуються до обстановки, що змінюється, з ними зазвичай буває менше клопоту у вихованні, але і по їх поведінці можна відмітити, що їм не вистачає людини, по якій могли б скласти собі уявлення (позитивне або негативне — не має значення) про свого майбутнього партнера в житті.
Отже, існує небезпека, що хлопчики і дівчатка, які ростуть з однією тільки матір’ю, дуже довго залишатимуться емоційно незрілими, а отже, і у відносинах з протилежною статтю вони можуть легко впасти в одну з крайнощів: або йтимуть на встановлення зв´язків швидко, аніскільки не замислюючись про наслідки (хід думок у них буває приблизно такий: «А чому це я повинен (або винна) думати? Хай він (або вона) про себе думає», або наполегливо ухилятимуться від яких би то не було контактів.
Наступним важливим чинником, що впливає на розвиток внутрішніх відносин в неповній сім´ї, є умови, за яких був втрачений батько. У одному положенні знаходиться дитина, яка батька ніколи не знала, і зовсім в іншому — дитина, розлучена з ним в пізнішому віці. Причому як у першому, так і в другому випадку багато що залежить від того, за яких саме умова батько покинув сім´ю: чи в результаті розлучення після того, як батьки охолонули один до одного, чи опинився він у в´язниці (причому і тут важливу роль грає характер злочину, здійсненого отцем), чи знаходиться він в тривалому відрядженні або загинув в результаті нещасного випадку.
Кінець кінцем все залежить від того, як сама мати поводиться при цьому.
