Швидко богатир ріс-підростав, незвичайну силу в собі почував. До Києва до короля Володимира поїхати забажав. Тож у батька-неньки благословення прохав.
— Ти ж іще малоліток, — батько сказав, — ще трохи підожди, в силу та розум рости.
— А де ж мені сили та розуму набирати, як не в городі Києві, в замку Володимира короля? Там лицарів багато, богатирів не мало. Я вже не дитя. На лицарські пригоди мені пора!
З тим батькові-неньці низько поклонився, благословення прийняв. На широкий двір вітцівський виходив, до стайні заходив, дорогого коня неїждженого, бурка волохатого вибирав. Виводив коня на широкий двір, риб´ячу гребінечку брав, волохатого бурка розчесав, самосвітний камінь у гриву вплітав. Попруги — шовкові, спряжки при сідлі з червоного золота, а спряжки інші — булатні, щоб добрий кінь з сідла не вискочив, доброго молодця в чистім полі не викинув. Шовк не рветься, булат не треться, червоне золото не ржавіє, молодець на коні сидить — сам не старіє.
І виїхав Святогор у чисте поле. І лісами, і ярами, і широкими шляхами їхав він. Кругом рідний край оглядає, але сторожові фортеці він обминає і так собі гадає: «Якби мені тут тягу землі знайти, я б її підніс. Якби мені тут стовп був від землі до неба, а в стовпі кільце, я б повернув всю землю "підвселенну". А тут нікого. Ні людини, ні звірини. А гей! На шляху ген цятка росте. О, це не цятка, піший чоловік іде. Коню, чи не доженемо?»
Кінь біжить, не добіжить. Навздігнати не годен. Піший-піхотинець іде собі, не оглядається. Торбу на плечах несе, ще й велику, величезну.
— Агей, чоловіче, так швидко не йди! Мене, Святогора, підожди!
Тут чоловік теє почув, край шляху пристав. Торбу свою із плеча скинув. А сам він — не звичайний, а лицар красний, хоч і не молодий. Та ... без зброї, без коня.
— Хто ж ти, лицарю, такий, що без зброї, без її коня?
— Я — Минула Селянович, коли чував, Святого-ре.
— Що ж це в торбі ти несеш? Я тебе підвезу і твою торбу на коня візьму.
— Не хвастайся, Святогоре! Попереду попробуй, чи сам торбу піднесеш. Святогор з коня скочив, за торбу руками вхопив. Не підніс. Цілою силою в землю заперся, аж ноги по коліна вбились. Дарма!
— Ух! Це тягар-тягарище. Чи там може змій Горинище? Чи земля-каменище? Скажи, Минуло!
— Не земля це каменище, і не змій-Горинище. Це — тяга землі.
Узяв Минула торбу, на могутні плечі, богатирські легко закинув.
— А чи не поїхать нам разом?
— Ні, Святогоре! Мені дорога — тягу землі носити, тобі дорога — Правду боронити. Сам здоров знаєш!
— А що мені робити?
— Ось поїдеш на три шляхи розстайнії. Одним шляхом іти — змія стріти. Другим шляхом іти — розбійників розбити. Третім шляхом іти — добру царівну з полону визволити. А найважливіше — це Тугарина, північного змія, ніколи на нашу святу землю не пустити.
— Минуло, я ще молодий. Хіба мені такі діла чинити?!
— У серце своє дивись! Скільки віри у великі діла маєш, стільки й досягаєш! І пішли богатирі своїми шляхами діла-подвиги для добра людей, для Батьківщини здобувати-досягати.
Словник Туча — темна хмара, що приносить дощ, сніг, громи.
Малоліток — той, що має мало років, дитина.
Вітцівський — батьківський.
Сторожова фортеця — охоронна фортеця на кордоні в княжих часах.
Гребінечка — гребінь, гребінка.
Підвселенний — всесвітний, вселенний.
Хвастатись — хвалитися.
Тяга землі — притягання землі, сила, що тягне.
http://abetka.ukrlife.org
