Вимушений переїзд: допомагаємо дитині в дорозі
• Говоріть з малюком про те, чому ви їдете, поділіться своїм планом. Поясніть, що так буде безпечніше. Поговоріть про правила поведінки в дорозі (особливо на блокпостах, зупинках, пересадках. Розкажіть, чому так важливо, щоб дитина слухалася і діяла «в команді».• Розповідайте дитині про те, куди ви їдете, скільки приблизно часу потрібно провести в дорозі, називайте станції та міста, які проїжджаєте, відстежуйте прогрес. Все це допоможе дитині відчути хоч якийсь контроль над ситуацією.
• Візьміть із собою пару улюблених речей малюка та обов'язково – улюблену іграшку. Такі речі нагадуватимуть про будинок і заспокоюватимуть дитину.
• Регулярно запитуйте дитину про те, чи потрібно їй щось: чи хоче вона поїсти, попити, сходити в туалет тощо, чи нормально почувається в цілому.
• Навчіть малечу висловлювати свої емоції – і словесно, і жестами, і язиком тіла. Дитина не повинна носити і ховати у собі страх, злість, образу. Від них необхідно звільнятися, щоб далі налагоджувати життя, яке так чи інакше було зруйноване.
• Допомагайте дитині боротися зі втомою в дорозі: якщо малюк починає плакати, постарайтеся переключити його увагу на інший вид діяльності – нову гру, розмову, перекус тощо.
І в жодному разі не забувайте дбати про себе. Адже поки ви самі не в нормі, ви не зможете адекватно дбати про дитину.
Допомагаємо дитині-переселенцю адаптуватися на новому місці
Вимушений переїзд, нове місце та оточення, нова школа (садок) та зовсім незнайомі люди – все це і так великий стрес для дитини, не кажучи вже про пережиті переживання через війну. Тому і батьки, і вчителі (вихователі) повинні зробити все можливе, щоб допомогти дітям-переселенцям легше та швидше адаптуватись на нових місцях. Що можна зробити?1. Говорити про пережиті страхи. Навіть якщо дитина, її рідні та близькі не постраждали від війни, це не означає, що малюк в порядку. Він, напевно, чув і бачив інформацію про інших людей, яку у його віці важко переварити. Результатом цього стає стрес і тривожність, які залежать не тільки від серйозності пережитого, а й від емоційної сприйнятливості дитини.
Ці стрес і тривожність, до речі, мають властивість загострюватися саме в умовах відносного комфорту – коли, в принципі, з'являється час думати про це. Вони досить небезпечні, адже їх наслідком можуть стати психосоматичні проблеми зі здоров'ям, як розлад апетиту і сну, заїкання, нервові тики, енурез.
Щоб допомогти дитині впоратися з цими страхами, говоріть про них. Але не тисніть, зачекайте, поки малюк сам підніме хвилюючу тему. Говорячи про тривожність дитини, не перебивайте її, дайте виговоритися і разом розберіться з ситуацією. Якщо ж ви бачите, що чадо страждає, але тему не починає, спробуйте розпочати розмову на суміжну тему, яка опосередковано стосується актуальних проблем.
2. Допомогти впоратися із флешбеками. Це короткі і дуже яскраві спалахи-спогади про пережиті травмуючі події. Флешбеки можуть бути дуже реалістичними і повертати пережиті емоції лише посилюючи ситуацію. Впоратися з ними допоможе хороший дитячий психолог.
Самі ж ви можете вплинути на проблему, пояснюючи чаду, що флешбеки – це нормально для людей, які пережили важкі події в минулому. Це не означає, що з дитиною щось не так, це не говорить про психічні відхилення, і не треба лякатися. Це закономірна реакція людської психіки – сховати травмуючі спогади, а потім видавати їх часточками.
3. Разом подолати відстороненість та відчути себе частиною спільноти. Щоб впоратися з пережитим негативним досвідом, дитина може почати заглушувати свої емоції. Зовні це схоже на спокій, але це просто придушення емоцій та життя у сірому світі. Разом з поганими емоціями пригнічуються і добрі, тому проблему відстороненості також важливо вирішувати.
Тут також краще звернутися за допомогою до дитячого психолога, але й оточуючі дорослі можуть допомогти чаду вийти з «сірого світу». Замість того, щоб уникати травмуючих тем, допоможіть дитині впоратися з негативними емоціями і виплеснути їх – поплакавши, побивши посуд чи подушку… Переробляючи ці переживання, дитина може поводитися як маленька (на 2-5 років молодше). До цього також потрібно поставитися з розумінням і підтримати малюка, щоб він швидше відновився і почав відчувати повний спектр емоцій.
Страх перед невизначеним майбутнім – це нормально
Хоч би як добре не вдалося облаштуватись на новому місці, навіть дорослих лякає така невизначеність, що вже говорити про малюків. І тривога, пов'язана з новим місцем та невідомим майбутнім, може хвилювати дитину сильніше, ніж навіть страхи з минулого.Ось кілька порад, як допомогти дитині (і собі) подолати страх перед невизначеним майбутнім:
• У жодному разі не варто соромитись за страхи перед майбутнім – ці почуття не можна замовчувати;
• Розробіть свою рутину, щоб зробити життя максимально контрольованим і передбачуваним;
• Намагайтеся, наскільки це можливо, зберегти звичний ритм життя малюка;
• Зараз приділяйте якнайбільше часу дитині та приємному проведенню часу з нею: гуляйте, грайте в активні та спортивні ігри, придумайте загальне хобі тощо.
Якщо дитина починає говорити на тривожні теми, допоможіть їй чітко сформувати те, що її непокоїть, та постарайтеся дати максимально конкретні відповіді на питання про майбутнє. Малюк повинен бачити, що у вас є план, щоб вірити в те, що все буде добре.
