Виховуємо впевнену в собі дівчинку. Уривок з книжки “Казки на ніч для дівчат-бунтарок”

Історії формують внутрішній каркас. Через них дитина бачить, що інші — теж боялися, сумнівались, були «не такі», але йшли вперед. Одну з таких історій варто прочитати вголос. Можливо, саме вона стане тією лінією, яка з’єднає дівчинку з уявленням про себе — сильну, стійку, живу.

Алек Век — супермодель

Жила собі дівчинка на ім’я Алек. По дорозі зі школи вона зривала манго з дерева. У її селі не було електрики, не було водогону. Воду носили з криниці, а життя здавалося простим.

Потім почалася війна. Сирени, дощі, затоплені річки. Мости пішли під воду. Алек не вміла плавати, але мама перевела її на інший берег. Грошей не було. Вони вимінювали сіль на їжу, на документи. Так опинилися в Лондоні.

Якось у парку до Алек підійшов агент модельного агентства. Мама не хотіла навіть слухати, але він був наполегливий.

Алек не схожа на класичних моделей. У цьому — її сила. Вона стала відомою, бо не намагалася змінити себе.

Вона звертається до кожної дівчинки:

«Ти прекрасна. У дивакуватості немає нічого поганого, а бути сором’язливою — цілком нормально. Не бійся вирізнятися з юрби».

І ще:

«Коли врода сяє зсередини, її годі заперечити».

Упевненість — це не броня. Це рух. Це бажання залишитись собою навіть у нових, складних обставинах. Вона зростає, коли дитина бачить: те, що в ній незвичне — не проблема, а потенціал. Як і в Алек. Як і в кожної з нас.