Іграшки на полиці змінювалися майже щодня. Адже коли якусь іграшку купували, на її місце продавці приносили нову. Білий ведмедик та сова були довгожителями крамниці. Тільки не думайте ні про що погане: це були гарні іграшки. Просто ведмедик коштував недешево, тому його не поспішали купувати, а в сови були надто сумні очі.
Втім, у всіх іграшок в цій крамниці був маленький секрет: вдень вони чули й бачили все навколо, хоч й не рухалися. А вночі, коли місяць освітлював крамницю, оживали і розмовляли між собою про своє іграшкове життя. Ведмедик був добрим, і завжди підбадьорював іграшки, які скоріше хотіли потрапити до діток, але затримувались у крамниці довше. Він втішав їх тим, що треба дочекатися саме свою дитину. І сову він також підбадьорював:
- Не переживай, совуню. І на твої милі сумні очі знайдеться маленький друг.
Сова та інші м'які іграшки, своєю чергою, теж говорили Ведмедику, що якась дитинка скоро прийде за ним. Втім, щодня у Ведмедика надія потрапити додому згасала.
А ще Ведмедик розповідав новим іграшкам цікаві історії про маленьких відвідувачів крамниці, про їхні смішні витівки, вигадував чарівні казки.
Одного дня у крамничку забіг хлопчик-школяр. Він довго та уважно розглядав усі м'які іграшки, однак пішов, так нічого і не купивши.
Іграшки трохи засмутилися, однак Ведмедик сказав:
- А мені здається, він скоро повернеться за кимось з вас!
Ведмедик не помилився. Наступного дня цей хлопчик знову прийшов до крамниці та обрав собі іграшку. Це була Сова! Вона не могла повірити своєму щастю, а інші іграшки щиро раділи за неї.
Виявилося, що хлопчик, якого, до речі, звали Марко, купив сову у подарунок своїй маленькій сестричці Олесі. Вона дуже любила сов, і в неї вдома вже була невелика колекція різних фігурок цих пташок.
Ось і наша Сова, не дивлячись на свої сумні очі, дуже сподобалась Олесі.
- Маркусю, у цієї сови не сумні, а мудрі очі, - сказала дівчинка, дякуючи братові за цей чудовий подарунок.
Ось вже декілька днів Сова жила вдома, радіючи дружбі з такою милою дівчинкою. Втім весь час вона згадувала доброго Ведмедика, який так хотів, щоб всі іграшки знайшли своїх маленьких друзів, але сам надто довго залишався самотнім у крамниці.
І ось у Сови з'явилася ідея, як допомогти своєму давньому другові.
Вночі, коли Олеся вже спала, Сова згадала свої магічні здібності та навіяла дівчинці зворушливий сон. Це був сон про крамницю, про друзів - м'яких іграшок, і про найкращого друга сови - доброго білого Ведмедика, який так мріє мати свій дім. Іграшковий білий ведмедик у крамниці розповідає казки пухнастим зайцям, курчатку та капібарі, але у нього дуже сумні очі. Адже він сумує за своєю подружкою совою.
Зранку Олеся за сніданком сказала:
- Мамо, тату, а знаєте, що іграшки також вміють дружити? У тій крамниці залишився Білий Ведмедик, він оберігав мою Сову, поки вона там жила. Тепер він дуже сумує за нею.
Яким же було здивування батьків, коли на поличці вони дійсно побачили того великого білого ведмедя, про якого так лагідно вранці розповідала Олеся!
Коли Ведмедика принесли додому, Олеся посадила його на ліжко поруч із Совою. І хоча дорослі бачили лише дві мовчазні іграшки, та Олесі та Марку здалося, що на пухнастій мордочці Ведмедика з’явилася справжня щаслива усмішка. Так милий білий ведмідь нарешті опинився вдома, ставши улюбленою іграшкою брата та сестрички. А вірні іграшкові друзі - Сова та Ведмедик, знову були разом.
