Щоб врятувати своє життя, папуга замислив план втечі. Нарешті, йому вдалося дзьобом відкрити засув у клітці та випорхнути у відчинену кватирку. “Воля!” - заголосив було папуга, опинившись серед двору. Та радість і захват швидко змінилися відчуттям небезпеки. Так само як його новий друг мураха, папужка боявся міського галасу, коліс машин, а ще більше - дворового кота Шкварку. Той аж облизався, побачивши незвичайну яскраву пташку. Мисливська сутність Шкварки відчайдушно штовхала його назустріч крилатій здобичі.
“Гайда зі мною до парку!” - запропонував мураха Жвавчик своєму новому приятелю папузі. Він вже вирішив завершувати свої мандри. Міське життя виявилося дуже цікавим, але й небезпечним для нього. Та й, чесно кажучи, він вже скучив за своїми друзями-комахами, навіть за найнуднішим з них - мурахою Понуриком. “В нашому парку живуть добрі птахи та веселі білочки. Ти швидко знайдеш собі друзів. Котів у нашому куточку парку немає. Щоправда, часто гуляють собаки” - замислився Жвавчик, згадуючи вчорашню вечірню пригоду з льодяником та “великим звіром”. “Та собакам до тебе справи немає, то білкам від них непереливки” - запевнив мураха папужку.
Папуга замислився трохи, та й погодився. Щоб якнайшвидше разом дістатися парку, птах запропонував мурашці всістися йому на пір'ячко та попрацювати штурманом, вказуючи шлях. Кіт Шкварка примружив очі та випустив кігті, передчуваючи здобич. Однак яким же було його здивування та розчарування, коли папуга з мурахою на спині стрімко злетів вгору!
Жвавчик міцно вхопився лапками за яскраве пір'я птаха. Коли той змахнув крилами, у мурашки перехопило подих - місто раптом стало схожим на купу дитячих кубиків. — Ліворуч! А тепер прямо! - командував Жвавчик, орієнтуючись на верхівки дерев та щосили стримуючи опір вітру. Він почувався справжнім пілотом, хоча трохи тремтів від незвичної висоти.
“На гойдалці катався, у футбол грав, на собаці їздив, у цукрі купався, а тепер ще на папузі політаю”, - радісно посміхався Жвавчик, згадуючи свої сьогоднішні пригоди у великому місті. “Та нехай мені знову ніхто не повірить, головне - я знову буду вдома”. Зовсім скоро маленькі друзі опинилися в парку, біля знайомого мурашника. Вечір повільно, але впевнено, накривав місто.
“Жвавчику, любий друже! Де ти був?” - схвильовано кинулися йому назустріч мурахи. “Ми вже подумали, що ти загинув у лапах страшного звіра! Яке щастя, що ти живий і знову з нами!” - навперебій гомоніли комахи.
“Але ж я надто вигадливий та лінькуватий. Я гадав, що ви зрадієте тому, що я зник. Я шукав розуміння та кращої долі у місті, але зрозумів, що краще рідного дому нічого немає” - тихо відповів Жвавчик. “Ну що ти таке кажеш?! Ти ж наш друг, наш братик, ми тебе любимо таким, як ти є” - відповідали мурахи.
“Без твоїх нісенітниць у мурашнику було так тихо, що ми ледь не поснули від нудьги” - пробурчав Понурик. “Як добре, що ти знову вдома”.
Нарешті вгамувавши емоції, вони побачили незвичайного зеленого птаха з жовтою головою. “А це хто?”
Жвавчик розповів про папугу та його важку долю у клітці. Спільно усі вирішили, що допоможуть новому зеленому другу обжитися у парку. Однак серце маленького яскравого птаха було не на місці: інстинкт підказував, що без людської турботи йому не вижити. Аж ось сталася подія, яка змінила життя папуги на краще назавжди.
В цей час у парку гуляла родина - мама, тато, донечка та великий пес. Раптом дівчинка побачила хвилястого зеленого папужку просто на землі біля дерева. “Мамо, тато, дивіться - він напевно загубився! Адже папуги не живуть в нашому парку”.
“Це домашній птах, який загубився або втік. Він сам довго не виживе на волі” - сказав тато. Він обережно підійшов до папуги. Папужка подивився на чоловіка з цікавістю: він був зовсім не схожий на його колишнього господаря. У цього були добрі очі - очі, яким можна було довіряти. Тато зняв тонкий светр та дбайливо загорнув у нього папугу.
“Прощавай, Жвавчику! Прощавайте, друзі! Дякую за все, та, здається, у мене буде нова домівка” - сказав папуга.
Вдома родина тимчасово помістила птаха у коробку з отворами, пригостивши його водою та шматочком соковитого яблука. Мама написала повідомлення про знайденого у парку папугу в місцевий чат, а тато з донечкою опитували сусідів - чи раптом ніхто не загубив свого домашнього улюбленця. Втім час минав, а господар птаха так і не відгукнувся. Папуга, якому дівчинка вже дала ім'я - Ківі, залишився жити в цій родині, і був цьому безмежно радий.
Життя Жвавчика також змінилося на краще. Він перестав лінуватися, а тепер залюбки працював з іншими мурахами. Звісно, його вигадливість та цікавість до навколишнього світу нікуди не поділися. Він не перестав мріяти. І тепер, коли він розповідав мурахам про політ над містом та цукровий басейн, ніхто вже не називав це вигадками. Бо кожен знав: у того, хто має гарну уяву та відважне серце, навіть найфантастичніші історії стають правдою.
<< Попередня частина
