Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Чому поява дитини не завжди зміцнює шлюб, або як ми руйнуємо свої сім’ї власноруч?

Чому поява дитини не завжди зміцнює шлюб, або як ми руйнуємо свої сім’ї власноруч?
 

У кожного з нас в голові є певна картинка того, що таке сім’я, і в більшості виглядає вона так: щасливі мама і тато, оточені дітками. Тобто сім’я – це діти і їх наявність лише скріплює союз між чоловіком та жінкою. Але, незважаючи на те, що більшість із нас дійсно так вважає, чомусь часто стосунки у шлюбі руйнуються, або ж взагалі, пари розлучаються, саме після появи маленького чуда. Чому? Не кожному легко це визнати, але, зазвичай, руйнуємо свої сім’ї власноруч і роблять це частіше жінки…



Ви здивовані таким висновком? Тоді подумайте, чи не класичною є ситуація: з’явилась дитина – чоловік зник з життя жінки. Так, звісно, в своє виправдання обурені жінки починають розповідати довгі історії про те, як їм важко, як вони втомлюються, як потребують підтримки від чоловіка, і в цьому є раціональне зерно. Проте факт залишається фактом – жінка, з появою дитини, часто взагалі викидає чоловіка зі свого життя, відсуває його на задній план. Ми, чомусь, шукаємо близьких стосунків насамперед з дитиною, а не з чоловіком (дружиною), матері повністю віддаються дітям, черпають від них заспокоєння потреби близькості і радості.

Хтось скаже: а як інакше? Адже в нашій лексиці вже навіть утвердились такі фрази «жертвувати усім заради дитини», «дитина має бути на першому місці», «я вклала у дитину все». Кому потрібні такі жертви? Задумайтесь на хвильку, люди створюють сім’ю, бо кохають одне одного і прагнуть прожити усе життя разом, вони народжують дітей, які згодом виростають і йдуть у самостійне життя, а батьки далі залишаються разом і йдуть по житті рука об руку. Принаймні так би мало бути. У нас же часто по-іншому: народжуємо дітей, починаємо хворіти манією «віддати дитині все», «пожертвувати усім заради неї», псуємо стосунки з чоловіком (дружиною), а потім, коли дитина виростає і хоче піти у самостійне життя, – не відпускаємо, бо ж вимагаємо від неї компенсації, мовляв: «я тобі життя присвятила, ти в боргу переді мною…». Типова ситуація, правда? Нажаль так…

Найгірше те, що така позиція псує не лише взаємини батьків, а й отруює життя тим таким улюбленим дітям. Поведінка дітей для таких батьків має надзвичайно велике значення, те, як поводиться (вчиться) дитина означає для них все. Вони вважають, що за дітьми потрібно постійно спостерігати, скеровувати їх, вести за руку, оцінювати. Таким батькам важко змиритися з тим, що їхні діти іноді роблять помилки, вони бажають вберегти їх від небезпек і невдалого досвіду. До чого це приведе? До виховання пасивної, невпевненої в собі особистості, яка залежить від думки оточення, яка не здатна приймати самостійних рішень, а на дозвіллі займається самокритикою та самоїдством.

Ви хочете йти шляхом тисяч пар, які руйнують свої сім’ї, виховують дітей невдахами, а, що найгірше – дають їм неправильну модель сім’ї, і це перетворюється на замкнене коло: діти згодом йдуть тим же шляхом, адже так робити їхні батьки, руйнуючи і свої шлюби…

«Я маю занедбати свою дитину?» – запитає якась мама, яка не бажає прощатися з усталеними стереотипами. Відповідь – «Ні!». Маєте турбуватись про неї, але не стривожено, цікавитись, але не нав’язливо. Дайте дітям більше свободи, а собі дозвольте насолоджуватись життям. Ні, ви не маєте ставити дітей на друге місце – головне, щоби вони не були для вас центром усього, адже це – хибний шлях, який веде в нікуди. Ваші діти не мають жити за вашим сценарієм, дайте їм більше свободи. Без непотрібних нікому самопожертв з усіма їхніми наслідками, без програмування чийогось життя, без тотального контролю і постійних скеровувань на «путь істинний». Будьте поруч, коли діти відчувають потребу у вашій підтримці, але без втручання, без непрошених порад.

Не треба вважати дитину своєю власністю, позбудьтеся переконання, що маєте виховувати її за якимось конкретним взірцем. Подивіться на своє чадо, як на цілковито окрему, іншу від себе особу – це допоможе вам простіше сприймати будь-яку його поведінку, не прирівнюючи її до закарбованого в голові зразка. Зрозумійте, що ваша дитина унікальна і неповторна і перестаньте її програмувати. А час, який з’явиться у вас – присвятіть розвитку стосунків із своєю половинкою, з якою вам потрібно ще прожити довге та щасливе життя. І чи буде це так – залежить тільки від вас обох. Адже це дійсно закономірно: батьки, які мають складні відносини - відчувають труднощі з прийняттям своїх дітей такими, якими вони є. Вони хочуть отримувати від свої чад радість і задоволення, яких не дають їм їхні подружні стосунки. То чи треба щось одне заміняти іншим, якщо можна просто гармонійно все поєднувати, не перегинаючи палку в одну чи іншу сторону?

Почніть мислити інакше, чинити інакше. І ви самі здивуєтесь, як швидко стосунки в сім’ї вирівняютьсь, причому комфортніше почуватиметесь не лише ви з чоловіком (дружиною), а й ваше чадо.

Успіху вам на цьому шляху!

Автор: Марта Павлюк
>

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас