Плач дитини – це сигнал, просьба про допомогу, адже приблизно до півроку плач є єдиним способом отримати необхідні ресурси. По-іншому дитя не вміє. Усвідомлюючи це, багато молодих матусь починають дещо інакше реагувати на плач новонародженого, їх вже не сіпає від кожного звуку, серце вже не тріпочеться, хвилювання не підступає до горла, як це буває в перші дні, коли мама лише вчиться розуміти свою крихітку. А й справді: чому так реагувати, якщо дитина просто кличе тебе?
Напевне, не раз молодій мамі доводилось чути поради від більш досвідчених матусь (або й від людей, які ще не мають своїх дітей, такі, до речі, особливо люблять радити в питаннях виховання). Отож поради ці звучать приблизно так: «Не біжи одразу на його (її) крик, нехай поплаче, попросить, нічого страшного. Ти ж не хочеш розбалувати дитину! Виховуй характер!». І в материнському серці зароджується думка: а може й справді?
До цього ви ніколи над подібним навіть не задумувались, адже це так природно: дитина покликала – ви відгукнулися. І якщо підняти відповідну літературу, то, звісно, знайдуться сотні аргументів, деякі з них наполягатимуть, що всі потреби дитини потрібно задовольняти негайно, інші ж вчитимуть вас, що дитину треба «виховувати» ще з пелюшок, інакше виросте невдячною і розбалуваною (і ще багато всього…).
Ви розгублюєтесь, і це природно, адже всі поради дуже переконливі, а авторитет доброзичливців, які дають вам інструкції з виховання, просто безсумнівний. В такі моменти завжди варто звертатися до здорового глузду.
Подумайте над тим, що для новонародженого мама – це цілий світ, вона є втіленням Вселеної. У ній концентрується все. І ось, дитині щось потрібно, її щось турбує, малюк звертається до світу, втіленням якого є мама. Справді, це чудова метафора: дитині (маленькій людині) потрібні ресурси і вона дає запит у світ: допоможіть!
Як може зреагувати мама? Вона може негайно взяти маля на руки, повідомити про свою присутність, заспокоїти, дати бажане, задовольнити потреби малюка. А може продовжувати слухати крик із думкою: зараз я виховую свою дитину, вона має розуміти, що за ресурси треба поборотися. Чи хочете ви, аби ваша дитина мала пожитті це переконання: за ресурси потрібно боротися? Чи, може, краще, нехай дитина знає: ресурси приходять легко, світ добрий.
Даруйте, але ми не випадково зараз змінюємо акценти, зачіпаючи психологічні аспекти. Адже доведено, що саме у віці до року (а точніше – до 6 місяців) у дитини формується уявлення про світ: «Світ добрий», або «Світ злий». І це наївне дитяче уявлення, залишається з людиною потім на все життя. Ви, мабуть, і самі помічали: є люди, до яких світ справді добрий, їм живеться легко, а є такі, яким завжди все не так, які бояться світу, постійно чекаючи від нього неприємних сюрпризів.
Тож яку модель мислення ви бажаєте прищепити своїй крихітці?..
Автор: Марта Павлюк
