Інколи виникає враження, що діти попросту не чують нас. Доводиться по кілька разів повторювати, підвищувати голос, щоби достукатись до вередуна. Хтось скаже: такі вони, сучасні діти… Та чи справедливим є таке зауваження? Може зовсім не в дітях справа, а в дорослих? Можливо, змінивши свою стратегію – зможемо отримати інший результат?
Не кричіть
Багато з нас вважають розмову на підвищених тонах з дитиною чимось самим-собою зрозумілим. Так розмовляли з нами, так тепер ми дітей «виховуємо». Але чи розуміємо, що коли дитина підкоряється у відповідь на підвищення голосу з боку старшого – то лише через страх. «Виховання» страхом – це завжди тупик, який приводить в нікуди. По перше, ростимо «зручну» людину, якою потім буде дуже легко маніпулювати, тобто заздалегідь створюємо проблеми своїй дитині в майбутньому. По друге, жодного виховання тут насправді немає, є лише залякування, бо ж дитина змінює поведінку не тому, що щось усвідомила, а тому, що уникає покарання. Як обійтись без криків?
Відповідь – послідовність. Будьте послідовними і вам не доведеться застосовувати якісь хитрощі у вихованні. Адже якщо ваші рішення постійно змінюються, а дитина вже знає: трохи повередувавши легко вдасться змінити рішення дорослих, - годі дивуватись, чому малюк вас «не чує». Дитина й справді не слухає ваших слів, бо знає, що вони не мають особливої ваги, вас можна переконати. А от крик сприймає як крайню точку, після якої вже не варто сперечатись. Змініть таку стратегію на стратегію послідовності, коли ваше рішення завжди є остаточним, але озвучується воно без підвищення тону.
Не говоріть надто багато
Як же ми любимо читати нотації! Та весь секрет в тому, що діти їх просто не сприймають, заплутуються, забуваючи, що в них, власне хотіли на самому початку цієї «промови», в чому суть лекції. Навчіться говорити більш коротко і чітко, тоді ваша комунікація з дитиною стане більш ефективною.
Менше тривожності – менше зауважень
Часом спостерігати за «надто турботливими» (чи то надто стурбованими) матусями буває просто смішно. Вони буквально в режимі нон стоп озвучують різні зауваження, застереження, погрози: «Не впади!», «Обережно!», «Ти куди поліз?!», «Ану швидко піднімайся!»… Таке враження, що ці фрази звучать вже ніби на автоматі, а мама, мабуть, думає: що більше зауважень – то краща я мама, то більше турботи проявляю. Насправді ж дитина починає сприймати такі слова мами як фон. Тож якщо ви і за собою помічаєте деяку нав’язливість у частоті пересторог та зауважень, даних дитині – спробуйте скоротити їх кількість, що може бути не завжди легко (адже ви вже просто звикли так «виховувати» своє чадо). Та почавши відслідковувати цю звичку, швидко зможете її позбутися.
