Зрозумійте, що це нормально – радіти навіть у воєнний час
Війна – це страшно, але й у воєнний час життя триває. Ми щодня хвилюємося за своїх рідних, проводжаємо близьких людей захищати Вітчизну, намагаємося убезпечити дітей і при цьому будувати якісь плани. І навіть у такий час іноді ми знаходимо привід для радощів, и це нормально – радіти навіть у такі злі часи.Протягом дня людина відчуває немало емоцій, і одні змінюють інші. Навіть довго сумуючи чи несучи тяжку тугу, людина може відчути радість від найпростіших речей – посмішки дитини, прогулянки на свіжому повітрі, зустрічі з близькою людиною, за якою так скучила… Радість – це реакція мозку, яку не можна заборонити, і яка, до того ж, несе користь і ментальному, і фізичному здоров’ю. Адже всі ми давно вже виснажені війною.
Чи доречно ділитися своєю радістю в соцмережах?
Причини для радощів можуть бути різними: хтось радіє маленьким дрібничкам у такий скрутний час, а хтось шикує і хвалиться дорогими покупками чи відпочинком на мальовничому курорті. Тож подумайте, від чого ви радієте, і навіщо хочете цим поділитися зі світом.• Якщо ви хочете поділитися щирими, приємними радощами на кшталт прогулянки рідним містом чи виїзду з родиною на природу, успішно заправленого авто чи хороших новин від ЗСУ – вперед! Такі невеличкі приємності дарують позитивні емоції і тим, хто вас оточує, підбадьорюють, можливо навіть надихають.
Це дуже корисно, особливо, у такий складний час – вміти помічати позитивне, знаходити радість у маленьких дрібничках, ділитися нею та надихати оточуючих жити повноцінно – звісно настільки, наскільки це можливо зараз.
• Якщо ж ви хочете похизуватися недоречно дорогою обновкою чи, наприклад, розкішним відпочинком за кордоном, від цього краще відмовитися. Сьогодні багато людей втратили домівки, когось із рідних або близьких, роботу і заробіток… Тож такі недоречні публікації напевно викличуть у деяких заздрість, та у більшості – злість і гнів.
В той час як дехто віддає останнє на допомогу ЗСУ і волонтерам, ви шикуєте и виставляєте це напоказ. Тож подумайте ще раз про причини своєї радості і бажання нею поділитися – це щирі світлі емоції на тлі темних часів чи бажання похизуватися і підкреслити якийсь свій статус?
Чи може ваша радість образити військових?
Це неоднозначне питання. Адже треба розуміти, що є професійні військові та ті, хто воює вимушено і були призвані нещодавно, саме через вторгнення. Відповідно, ці люди по-різному реагують на ситуацію, що склалася, та поведінку цивільних у воєнний час.Ті військові, хто вибрав службу своєю професією, або ж ті, хто не перший рік вже на передовій, реагує на «безтурботне» життя цивільних цілком нормально. Вони не відчувають злості чи агресії по відношенню до звичайних людей, які в цей же час живуть своїм життям – їм лиш може бути незвично повертатися у таке життя після участі у бойових діях.
Ті ж, хто був примусово призваний на службу, можуть злитися на мирне населення за його «безтурботне життя», поки вони вимушені бути на передовій. Таким солдатам неймовірно важко психологічно, і це нормально – ви маєте це розуміти. Тож не треба відповідати агресією на їхні можливі зауваження, відносьтеся до їхньої ситуації з розумінням і повагою, адже вони дають нам можливість жити своїм життям, поки війна триває.
Чому прості люди засуджують радість оточуючих?
Тому що вони зляться, сумують, стомилися бути у постійному напруженні. Відчувати все це – нормально. Проте деякі, будучи не в змозі зарадити власним почуттям і емоціям, звинувачують інших людей, коли ті, здається, ведуть себе легковажно, безтурботно, радіють, коли в країні триває війна. Вони не можуть собі цього дозволити, тож засуджують вас навіть за маленькі радощі.Ці люди не знають, на кого зляться, адже ви можете бути людиною, що постійно волонтерить чи передає гроші на допомогу ЗСУ, чи взагалі вже побувала на передовій. Їм важко, і вони мають претензії до всього світу. Тож якщо ви ділитеся щирими моментами радощів, щоби підтримати чи надихнути оточуючих, а вас за це травлять, просто заблокуйте недоброзичливця і забудьте.
Повноцінне життя без радості – неможливе
Так, багато людей відчувають вину навіть за найменші радощі під час війни, інші ж засуджують тих, хто намагається знайти позитив навіть у такий тяжкий час. Проте ви маєте розуміти, що тільки на негативі жити неможливо: так ви лише заганятимете себе у апатичний, а потім і депресивний стан. Ви не зможете повноцінно функціонувати, щоби допомагати близьким у складні часи або нашій армії, відбудовувати те, що зруйнував ворог.І взагалі, чого будуть варті зусилля і жертви наших воїнів, якщо ми не намагатимемося жити повноцінним життям, залишатися в ресурсі і робити все можливе зі свого боку для допомоги оточуючим і наближення нашої якнайскорішої перемоги?
