Так, за результатами дослідження більшість опитаних українців досі упереджено ставляться до дітей з досвідом сирітства. 67,6% респондентів вважають, що вихованці інтернатів можуть нести загрозу для суспільства через схильність до ризикованої та асоціальної поведінки (кримінал, правопорушення, відчуженість). Серед основних загроз також називають: непідготовленість до самостійного життя, конфліктність, схильність до наркоманії, алкоголізму та інших залежностей, поширення інфекційних захворювань.
Опитування також показало, що українці найчастіше уявляють підтримку дітей-сиріт як одноразову матеріальну допомогу. 69,1% респондентів назвали фінансову або матеріальну допомогу найдоречнішою формою підтримки дітей-сиріт. Натомість про наставництво знають набагато менше людей – лише 12,5% опитаних добре розуміють, що таке наставництво. Багато хто плутає його з усиновленням, опікунством чи навіть духовним наставництвом.
«Наставництво — це чи не єдиний шанс для підлітків з досвідом сирітства мати безпечного дорослого поруч, адже вони мають нульові шанси на всиновлення. Відгук українців на ефективну підтримку дітям-сиротам є. Тож як тільки наставництво стане зручним і зрозумілим державним сервісом для широкого загалу, ми впевнені, що тисячі підлітків з досвідом сирітства отримають таку підтримку. І саме це стане базою для формування альтернативного позитивного сценарію їх майбутнього, вирвавшись з бідності та інших складних обставин. Дослідження і результати пілотного проєкту Клубу Добродіїв стануть важливим елементом для формування дієвих та ефективних інструментів для системи Наставництва», – Марія Тодорчук, засновниця та голова Клубу Добродіїв.
Наразі лише 18% українців прямо заявили, що готові стати наставниками для дитини з досвідом сирітства, 43% опитаних вказали, що не готові взяти на себе таку роль. Інші вагаються: приблизно 38% мають сумніви щодо власної готовності, хоча й визнають важливість наставництва і кажуть, що їм потрібна додаткова мотивація.
Серед основних бар’єрів українці назвали страх не впоратися, брак знань і досвіду у спілкуванні з підлітками, а також побоювання не знайти спільної мови з дитиною. Багатьох хвилює, чи вистачить у них власного терпіння і психологічної стійкості. Згадують і про практичні труднощі – від фінансових витрат і браку часу до бюрократії в офіційній програмі наставництва.
Щоб почути голоси тих, для кого програми наставництва — це шанс на альтернативний сценарій майбутнього, до дослідження залучили самих підлітків з досвідом сирітства. У опитуванні взяли участь вихованці інституційних закладів, дитячих будинків сімейного типу, патронатних родин, студенти-випускники інтернатних закладів, а також молодь, яка вже мала досвід наставництва. З ними провели глибинні інтерв’ю та фокус-групи.
Серед головних якостей наставників, які вони відзначають як ключові — доброзичливість, турбота, вміння слухати та готовність поділитися спільним часом. А найкращі спогади, пов’язані з наставниками, часто стосуються простих моментів, як-от: прогулянок, спільного відпочинку, пікніків, святкування подій та невимушеного спілкування.
Дослідження “Наставництво в Україні: упередження, виклики, потреби” вже доступне для перегляду та завантаження, та стане в нагоді для всіх, хто працює у темі наставництва та прагне системних змін у підтримці дітей та підлітків з досвідом сирітства.
