Протягом двох днів ця локація стала не просто місцем відпочинку, а простором теплоти, уваги й міжпоколіннєвого діалогу. Тут можна було пограти в настільні ігри, поспілкуватися без осуду, залишити улюблену фразу своїх бабусь і дідусів для мерчу фонду, пригоститися фруктами чи просто відпочити з книжкою.

Особливими гостями локації стали підопічні БФ із пансіонату в Пущі-Водиці. Для більшості з них це була перша подія такого масштабу поза межами закладу — вони звикли сидіти «у себе» й майже не виїжджають. Як розповідає засновниця фонду Юля Карпова, дехто з бабусь і дідусів був шокований: ще на під’їзді до ВДНГ казали, що їм уже досить, бо побачили Київ. А вже за пів години вони гуляли, спілкувались і знайомилися з іншими гостями.

Юля спеціально підготувала для стареньких книги, які вони могли б читати на локації. Дідусі із цікавістю перебирали видання, а один із них попросив забрати із собою книжки, які йому особливо сподобались. Поруч бабусі ласували фруктами й солодощами — тут усе було «скільки хочеш», що неабияк їх тішило.

Один із дідусів, Петро, читав вірші вголос і долучився до шахового турніру. Його суперником у батлі став коханий Юлі Карпової — ветеран, Герой України Сергій Пономаренко.

«Я працював у творчих колективах: десять років — у Національній капелі бандуристів, п’ятнадцять — у хорі Верьовки. Я тут бував раніше, знаю ці павільйони — і зараз, уперше за стільки років, знову пройшовся тими місцями. Мені подобаються люди, які мене тут оточують. А ще — навколишня природа. Бо я трохи художник, люблю малювати. Сьогодні для мене найприємніше — що ми зі своєї глибинки приїхали сюди. Самотужки в нас би ніколи не вийшло. А тут — нас організували, прийняли, щоб нам не було скучно. За це дуже вдячний. Хотілося б, щоби такі заходи проходили частіше», — говорить пан Петро.

Поруч була імпровізована сцена, де згодом виступала бабуся Людмила: спершу вона співала пісню просто під час стрижки в барбера, а згодом — зіграла на бандурі мініконцерт. Саме на звуки бандури почали активно підходити відвідувачі фестивалю — слухали, дякували, залишали донати.

«Я давно була тут на виставці на ВДНГ, і от знову вдалося сюди приїхати. Побувала наче в раю. Такі хороші люди це все організували — наче сестри, наче брати. Я не знаю, як їх назвати. І така гарна організація, що й слів нема. Я думаю, що подібні заходи дуже корисні для всіх: і для нас, і для молоді», — ділиться пані Людмила.

Протягом усього дня команда фонду збирала вислови від стареньких, і відвідувачі фестивалю охоче долучались.

На локацію періодично підходили старші люди, які прогулювалися фестивалем. Хтось цікавився: «А що у вас тут?» — і залишався погостювати.

Другий день «Куражу» у просторі для стареньких пройшов без гучних активностей, проте з теплими зустрічами. До локації знов завітали місцеві бабусі, які приходили напередодні. Вони вже стали «нашими» — постійними подружками, як жартує Юля. Стареньких пригощали булками, молоком і коріандровим медом від бренду «Мед від Героя», який створює Сергій Пономаренко. Цей мед — особливий, рідкісний і зібраний ветераном цьогоріч уперше.

«Старенькі поїхали із цієї події щасливими, але навіть не просто щасливими — ультращасливими. І це означає тільки одне: усе вдалося», — підсумувала Юля Карпова.

Участь у «Куражі» стала частиною кампанії благодійного фонду «Юлині бабусі» до триріччя. Ціль — зібрати 1 мільйон гривень на допомогу самотнім бабусям і дідусям. І цих вихідних точно стало зрозуміло: підтримка — не лише про гроші. Це про увагу, турботу і простір, де старші люди знову стають видимими.

Наразі «Юлині бабусі» оголосили збір для будинку престарілих у селі Прибірськ на Київщині, куди переїжджають старенькі з прифронтових територій. Мета — зібрати 300 тисяч гривень на дах нового корпусу притулку. Завдяки цьому простору ще кількадесят стареньких матимуть змогу жити в безпеці й затишку.

Долучитися до збору можна будь-якою сумою на банку або за посиланням. Там ви знайдете всі реквізити для переказу.