Конвенція мала застосовуватися у випадках, коли дитина, яка зазвичай проживає в одній Договірній Державі, переїхала, переїздить або повинна переїхати до іншої Договірної Держави після її усиновлення в Державі походження подружжям чи особою, що зазвичай проживають у Державі, що приймає, або з метою такого усиновлення в Державі, що приймає, чи в Державі походження. Конвенція охоплює лише ті усиновлення, які створюють постійний зв’язок між батьками та дітьми. Передбачалося, що усиновлення в рамках цієї Конвенції здійснюється лише тоді, коли компетентні органи Держави походження встановили, що дитина може бути усиновлена; визначили, належним чином розглянувши можливості влаштування дитини в Державі походження, що міждержавне усиновлення є в найвищих інтересах дитини; переконались у тому, що з особами, установами та органами, згода яких необхідна для усиновлення, були необхідною мірою проведені консультації та вони були належним чином поінформованими про наслідки їхньої згоди, зокрема про те, чи призведе чи не призведе усиновлення до припинення правових відносин між дитиною та сім’єю її походження; такі особи, установи та органи дали свою згоду добровільно, у встановленій юридичній формі, та висловили або засвідчили її письмово.
В той же час ВР вказала Президенту, що дана Конвенція може бути ратифікована лише з низкою зауважень. Зокрема, народний депутат від групи "Реформи заради майбутнього", член Комітету ВР із закордонних справ Тарас Чорновіл зазначив, що Конвенція не дає достатньої можливості прослідкувати долю дітей, які були усиновлені іноземцями. Крім того, додав він, Конвенція допускає посередницькі послуги в процесі усиновлення, що заборонено українським законодавством. Саме тому, додав він, необхідно при ухваленні рішень врахувати те, що національне законодавство з цього питання має переважати над положеннями Конвенції. Саме тому Комітет ВР з питань закордонних справ рекомендував повернути на доопрацювання цей документ главі держави, з чим погодилася ВР.
За матеріалами health.unian.net
