“Де тебе носило?” - суворо питають у Жвавчика друзі-мурахи. “Пильнував, щоб мурахоїдів поруч не було”. “Вчив білченят стрибати по деревах”. “Шукав чарівну гілочку, якою змахнеш - і мурашник стане міцний, мов фортеця”. Такі дивні та ще дивніші виправдання вигадував Жвавчик, щоб не зізнаватись, що лінується працювати, а хоче досліджувати світ.
Авжеж, ніхто з мурах йому не вірив. Ну які мурахоїди в їхньому парку? Який з нього вчитель для білченят? Та хіба існують чарівні гілочки? До речі, Жвавчик так хотів менше працювати й більше фантазувати, що сам, здається, повірив в існування таких чарівних гілочок та відчайдушно всюди їх шукав.
Якось, під час однієї з таких прогулянок-прогулювань Жвавчик знайшов справжній скарб: великий солодкий льодяник! “Дякую тобі, дитинко, яка впустила цей смаколик на землю!” - подумки сказав Жвавчик. “Мабуть, ця дитина плакала за цукеркою, та що ж робити? Люди вже не їдять їжу, що впала на землю. Зате в нас, мурах, сьогодні буде справжнє свято!” - мріяв Жвавчик. Мурашка спробував самотужки донести льодяник до мурашника, але той був надто великим навіть для таких силачів, як мурахи. Потрібна була допомога друзів.
Жвавчик пострибав до свого мурашника з такою швидкістю, наче він був конем, а не комахою. І тут раптом, хтозна-звідки, на його шляху з’явився величезний пес. Ну як, величезний? Насправді, це було цуценя чихуахуа, яке прийшло на прогулянку до парку. Але для звичайної мурахи навіть такий собака здавалася величезним небезпечним звіром. Чихуахуа, звісно, не помітив мураху й зачепив Жвавчика своїм хвостом. Полетів Жвавчик, немов тенісний м'ячик, по якому вдарили ракеткою. Коли приземлився - цього звіра вже й слід зник. Так само, як і місця, де був солодкий скарб. Найгірше, що на вулиці вже вечоріло, і час було повертатися додому. Жвавчик повз з тремтливою іскоркою надії, що друзі-мурахи разом повернуться та знайдуть цей льодяник. Він так сподівався їх порадувати!
Чи варто казати, що Жвавчику знову не повірили? Він завжди так багато вигадував, що історія про цукерку та величезного звіра здалася комахам просто новою фантастичною історією.
Засмучений та зневірений, Жвавчик пішов спати з думками, що ніхто його тут не любить, нікому він не потрібен. Вранці, дорогою на роботу, зазвичай балакучий і веселий Жвавчик не промовив ані слова. А потім знову непомітно втік, та цього разу не до квітів, білок чи птахів. Тепер він вирушив у самісіньке серце міста - шукати кращої долі.
Далі буде… (продовження історії в частині 2)
