Кожен з малесиків мав у лісі свою справу й обов'язки: одні будували будинки, другі шили одяг, треті працювали кухарями, інші навчали дітей малесиків тощо. Та був серед них один трохи дивний малесик, якого так і прозвали - Дивлик. Жодна справа йому не давалася. Дивлик здебільшого жив у власних думках. На відміну від інших малесиків, не любив веселих галасливих компаній, віддаючи перевагу прогулянкам серед рослин наодинці. З часом малесики примітили, що доглядати за рослинами у Дивлика виходить краще за інші справи, і це йому подобається. Тому це і стало його роботою у казковому лісі.
Дивлик завжди вчасно поливав рослини, відганяв шкідників, підживлював землю. Якось він помітив, що одна квітка зростає швидше за інші рослини казкового лісу. Здавалося, стебло цієї квітки міцнішало як на дріжджах. Дуже скоро стебло дивної рослини стало товстим і високим, мов зелений стовбур, вкритий м'якими ворсинками. А на ньому трималася велика золота квітка, схожа на сонечко.
- Це ж соняшник! Гігантський соняшник, подивіться! - вигукнув Дивлик. Він вперше в житті був так здивований, що захотів поділитися цими емоціями з іншими малесиками.Навколо Дивлика лунало безліч запитань від малесиків: “Звідки цей велетень взявся у нашому крихітному лісі?” “А чи їстівне його насіння?”. “А що як залізти на сонях, як на оглядову вежу?”.
- Напевно, вітер приніс насіння цього соняшника з далеких-далеких країв. Звідти, де живуть високі люди. І ось, воно прижилося на нашій казковій землі, - висловив свою думку Дивлик.
Малесики оглядали велетенський соняшник ніби справжнє диво. Напевно, якби посеред їхнього лісу з’явилась величезна гора, вони б здивувались значно менше.
- Рано чи пізно ця здоровецька рослина похилиться та впаде під вагою власного суцвіття, - прискіпливо оглянувши соняшник з усіх боків сказав малесик на ім'я Мудрій. - Пропоную обережно зрізати його. Стебло пустити на будівництво, а насіння віддати кухарям для виробництва олії та солодощів.
Почувши це, Дивлик здригнувся, високо підстрибнув, ніби намагаючись дострибнути до квітки соняха, та вигукнув:
- Ні, тільки не це! Така дивна рослина в нашому лісі виросла вперше! Цей соняшник - подарунок природи, сонячний скарб, а ти хочеш його знищити?
Мудрій намагався пояснити малесикам, що якщо цей соняшник впаде, то зруйнує все на своєму шляху. Між малесиками розігралася гаряча суперечка. Врешті Мудрій з докором сказав Дивлику:
- То сиди й чергуй цілодобово біля свого “скарбу”. Ось тобі свисток: як соняшник почне хилитися - клич на допомогу.
Втомлений суперечкою, але задоволений Дивлик швидко побудував собі намет біля соняшника. Звісно, малесики-будівельники йому допомагали.
Минали дні, малесики жили своїм веселим життям, а соняшник ріс собі під наглядом Дивлика. Щодня Дивлик розмовляв з рослиною, хоча малесики з нього трохи сміялися. Насіння було таким великим, що жодна пташка казкового лісу була не в змозі його виколупати. Та одного дня на казковий ліс насунулась велика негода. Різкий вітер гнув дерева, як соломинки. Великі краплини дощу падали на землю, а згодом дощ змінився холодним крижаним градом. За лічені хвилини казковий ліс перетворився на небезпечне для малесиків місце. Маленькі чоловічки хапали своїх дітей, поспіхом тікали з лісу верхи на лісових мишах, хто куди. А Дивлик тим часом копирсався в багнюці біля свого намету, намагався вибігти на пагорб. Та ще й шалений вітер жбурляв йому в очі листя та дрібні гілки, які кружляли в повітрі. Дивлик щосили дув у свисток, та дарма - ніхто не міг його почути.
Аж ось він помітив, як його соняшник схиляє голову. Вітер зігнув товсте стебло, і важка голівка соняшника лягла просто на схил сусіднього пагорба, де застряг Дивлик. Під суцвіттям соняшника Дивлик опинився немов у хатинці, а пелюстки виглядали мов міцний паркан. Він чув, як град стукає по квітці соняшника, однак під таким “дашком” на Дивлика не потрапило жодної нової градинки.
У соняшниковій хатинці Дивлику було тепло і затишно. Мокрий пагорб під ногами швидко висох, а зі “стелі” впало кілька зерняток, які стали смачною вечерею для малесика. У заглибленні пагорба зібралася дощова вода, і Дивлик втамовував спрагу. Так Дивлик провів три дні, поки негода не минула, а сонце підсушило землю в лісі.
Тоді до казкового лісу почали повертатись інші малесики. Коли вони поспіхом покидали свій ліс в день негоди, вони зрозуміли, що ніде немає Дивлика, тож одразу влаштували рятувальну операцію. Втім, в умовах шаленого вітру та безжального граду вони так і не змогли віднайти Дивлика, який в цей час ховався під квіткою соняшника.
- Дивлику! Живий! - раділи малесики.
- Це гігантський соняшник врятував мене, - сказав Дивлик.
- Ти мав рацію, Дивлику, - тихо сказав Мудрій. - Твій сонячний скарб виявився справжнім.
Звичне життя в казковому лісі скоро відновилося. Соняшник-рятівник прожив до самих заморозків, а потім засох, що рано чи пізно трапляється з усіма рослинами. Втім, з його насіннячка малесики зробили багато запасів. А ще з двох насінин наступного року виросла парочка чудових великих соняшників.
