Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Новорічна казка: «Як звірята до свята готувалися»

Новорічна казка: «Як звірята до свята готувалися»
 

Уночі падав сніг. Ведмедик Бусь спав і солодко сопів носиком. Узимку він завжди міцно спить. Раптом крізь сон ведмедик почув, наче хтось стукає. Вставати не хотілось, та у двері й далі стукали, Ведмедик прокинувся і повільно, чухаючи спинку, почапав до дверей.



У дверях стояли друзі ведмедика - вовчик Сірко і песик Булька.

- Гей, соньку, прокидайся! Проспиш Новорічні свята, - гукнув вовчик.

- Що? Новорічні свята? Так швидко? Я ще не встиг виспатися, як слід.

- Вставай! Ми підемо в ліс по ялинку, - сказав песик Булька.

- По ялинку? Але ж там, у лісі, багато снігу! Хіба ми зможемо відшукати гарну ялинку? - зволікав ведмедик. Він дуже не хотів залишати свою теплу хатинку.

- Звісно, якщо будемо ледачими і сидітимемо вдома, доведеться святкувати Новий рік та Різдво без ялинки, - сказав вовчик.

- Ходімо, ходімо! Нам іще треба забігти до мишки Мусі, бо вона образиться, якщо ми не візьмемо її з собою, - запевнив ведмедика Булька.

Виходити на мороз ведмедик зовсім не хотів, але чого не зробиш заради друзів!

- Бачу, без мене вам ніяк не обійтися, - зітхнув Бусь. Він одягнувся, зав'язав на шиї пухнастий шарфик і сказав:

- Ходімо!

Песик Булька зателефонував мишці Мусі, щоб вона збиралася, і друзі побігли до мишки. Вона вже була напоготові. Тож усі разом вирушили на пошуки деревця. Дорогою штовхалися, кидалися сніжками, щоби не замерзнути.

Незабаром друзі добралися до лісу. Йти було важко, лапки провалювалися у сніг, але звірі вперто рухалися вперед, шукаючи гарну ялинку.

Вовчик Сірко, як завжди, йшов попереду. А мишку Мусю майже не було видно, обліплена снігом, вона ледве пересувалася. Час від часу мишка зупинялася, згризала сніг із лапок і бігла далі за друзями, відшукуючи їх за слідами. Вона вже зовсім вибилася із сил, коли почула вигуки вовчика:

- Сюди, друзі! Ось гарна ялинка!

Друзі поквапилися до Сірка. І справді, просто перед ними стояла чепурненька лісова красуня: пухнаста і густенька. На її голочках лежав сніг. Але що то був за сніг! Він іскрився, переливався на сонці, і здавалося, що ялиночка виткана з чистого срібла.

Навіть вовчик притих, милуючись ялинкою. Друзі обійшли деревце, у них аж щелепи відвисли від здивування.

Красуня! Перед ними стояла справжня лісова красуня.

Нарешті вовчик якось нерішуче сказав:

-Ну, хто рубатиме ялинку? Може ти, Булько?

- Я? - розгубився Булька. - Ні, ні, я не можу. Нехай рубає ведмедик Бусь, він сильний.

- Нізащо! У мене не підніметься рука на таку красу! Рубай сам, якщо ти такий розумний! - сердито промовив ведмедик.

Звірята захвилювалися: що ж робити? Жоден із них не наважувався рубати деревце. Вони тільки тупцювали на місці.

І раптом затріпотіли гілочки ялинки, посипався з них білий пух, і лісова красуня прошепотіла:

- Не рубайте мене! Я жива. Ліс - мій дім. Мені тут так добре. Не губіть мене!

- Оце дивина! - від несподіванки песик аж присів, а мишка Муся щосили запищала:

- Ялинка розмовляє! Друзі, погляньте! Ялинка дивиться на нас. Вона справді жива. Як же можна її рубати? - сплеснула лапками.

- А що ж нам робити? - сумно зітхнув вовчик. - Ні. Таки мусимо зрубати ялинку! Навіщо ж ми йшли так далеко в ліс?

- Я знаю, як нам краще вчинити! - пискнула мишка Муся. - Я пропоную прийти сюди завтра, прикрасити нашими іграшками ялинку тут, у лісі, і відсвяткувати разом із нею Новий рік та Різдво. Тоді і деревце залишиться живим, і в нас буде справжнє свято.

Друзі попрощалися з ялинкою і повернулися додому. Мишка Муся і ведмедик Бусь виготовили гарні прикраси. І наступного дня всі звірі знову пішли до лісу, щоби прикрасити ялинку різнобарвними гірляндами, скляними кульками, горішкам і цукерками. Вони бігали доріжкою, яку протоптали напередодні, весело приспівуючи пісеньку про зиму.

- Привіт! - радісно гукнули звірята до ялиночки. - А ось і ми! Як і обіцяли, принесли для тебе прикраси.

- Привіт, друзі! - радісно озвалася ялинка, підставляючи їм своє пухнасте віття.

Звірята почали прикрашати лісову красуню. На їх шум і веселу метушню повилазили зі своїх нірок інші лісові мешканці й обступили маленьку ялинку. Дехто кинувся допомагати, і незабаром усі прикраси, що принесли звірята, були гарно розвішані на гілочках ялинки. Такого дива ще ніхто з лісових друзів не бачив. Ялинка сяяла, переливалася всіма кольорами, тріпотіла гілочками , вдячно блимала своїми великими зеленими очима.

Неймовірна радість охопила всіх звірят, а особливо гордилися своїм вчинком четверо друзів. Цілу ніч тривало гуляння навколо ялинки, яка була в центрі уваги лісових мешканців. Усі дерева з доброю заздрістю поглядали на прибрану зелену красуню, яку до цього дня не дуже то й помічали.

Але на те й свято, щоб розквітала краса і дарувала всім радість!

Автор: Зоя Павлюк, дитяча газета "Абетка казок" №12 (36), 2014
>

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас