Цього разу напередодні новорічних свят Іллюша знову написав листа Діду Морозу.
- Все одно, марно! – перечитавши свого листа, сказав хлопчик. Він зітхнув та вирішив, що більше не буде відправляти його. Втім, викидати листа було шкода. Тому Іллюша запхнув лист у кишеню куртки та побіг на вулицю ліпити сніговика. «Нехай лежить на згадку про мою мрію», - подумав хлопчик.
В перший день нового року Іллюша знову очікував знайти під ялинкою цікаву іграшку, хоча в нього все ще була надія почути з-під ялинки веселий гавкіт цуценяти.
Та ні, песика під новорічною ялинкою знову не було. А замість очікуваної великої коробки з іграшкою Іллюша знайшов там маленький пакунок.
- Що це? Поводок? І якийсь лист, - здивовано сказав хлопчик, відкривши пакунок.
В листі було написано: «Доброго ранку, Іллюшо. Щойно під ялинкою ти знайшов подарунок для твого подарунку. А твій подарунок чекає на тебе на вулиці. Ти отримаєш його від моїх помічників. Дід Мороз».
Іллюша – кмітливий хлопчик, і одразу зрозумів, що десь на вулиці на нього чекає песик. Але де ж шукати помічників Діда Мороза?
- Мамо, тато! – захоплено закричав Іллюша. – Я отримав листа від Діда Мороза. Мені треба швидше йти на вулицю – шукати його помічників! Ви мені допоможете?
- Звичайно, - відповіли батьки.
Збираючись на вулицю, Іллюша запитував: «А де ми знайдемо помічників Діда Мороза? А що, як я їх не впізнаю?» Та батьки заспокоювали сина та запевняли, що він все зрозуміє.
Вийшовши у двір, Іллюша звернув увагу на сніговика, який вони два дні тому ліпили з друзями. Він зберігся, і, здається, став навіть ще охайнішим. Поруч зі сніговиком стояв юнак у смішному синьому ковпаку з зображенням сніжинок та в такому ж піджаку. В руках хлопець тримав маленького цуцика.
Іллюша підійшов ближче, щоб роздивитися. «А може, цей юнак та сніговик і є помічниками Діда Мороза?» - промайнуло передчуття.
- Доброго ранку, Іллюшо. Вітаємо з Новим роком! – сказав хлопець в синьо-сніжинковому вбранні. Бачу, ти нас впізнав. А ось і твій подарунок. Хлопець передав Іллюші на руки малого цуцика. Він був справжнім кошлатим дивом.
- Дякую! Дякую! Це найкращий подарунок, про який я так довго мріяв! – закричав радісно хлопчик. – Але ж цього року я так і не відправив листа Діду Морозу, звідки ж він дізнався про моє бажання?
- Здається, ти поклав листа до кишені куртки? Подивись, він і досі там? – запитав юнак-помічник Діда Мороза.
Ілля помацав кармани.
- Ні, немає…
Юнак посміхнувся та відповів:
- Пам’ятаєш, два дні тому ти зліпив цього Сніговика? Так ось, саме тоді твій лист випав з кишені. Вночі Сніговик ожив, знайшов лист та викликав мене. А я передав його Діду Морозу. Ми ж його помічники! Та насправді, Дід Мороз пам’ятав твоє прохання про собаку ще з минулих років. Просто тоді ще не прийшов час для такого подарунку. А тепер цей час прийшов. Люби свого песика, бережи його, а мені вже час повертатися додому.
В цю мить маленький песик раптом вистрибнув з рук Іллюші. Поки хлопчик його наздоганяв, помічник Діда Мороза кудись зник.
Щасливий, з песиком на новому повідку, Іллюша з батьками йшов вулицею. Вони разом вигадували малому ім’я.
- Тато, мамо, а що означають слова помічника Діда Мороза про те, що тепер прийшов час для мого подарунку?
- Мабуть, синку, це значить, що ти вже став достатньо дорослим для того, щоб мати собаку, - сказав тато. – Адже песик – не лише для спільних ігор. Про нього треба дбати, годувати, гуляти з ним, лікувати, якщо захворіє. Саме час тобі мати такого друга – кошлате диво.
Присвячується моєму похреснику Іллі
