Батько запитує сина: "Чи багато це часу - 10 хвилин?" Син відповідає : "Не багато". "Чи можеш ти кожного дня протягом 10 хвилин прибирати кімнату? Син, начебто, погоджується. Минає декілька днів, кімната, як і раніше, залишається неприбраною.
Давайте поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, здавалося б, придатний. І у сина запитав, чи підходить він йому. А бажаного результату не отримав.
А як зробили б ви?
Виявляється, у цій сім´ї за прибирання відповідає мати. І не залежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Тому, що мами звикли робити всю хатню роботу. Їм це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчання дитини. Перше, що потрібно зробити, це припинити прибирати кімнату сина зовсім. Наскільки дорослою має бути дитина, щоб могла відповідати за порядок у своїй кімнаті? Знаю хлопчика, який у 4 роки справляється. Це не означає, що і ваш син у 4 роки також зможе прибиратися сам. Просто ваша дитина буде настільки дорослою, наскільки ви їй дозволите. Звичайно, спочатку не буде виходити. Звичайно, треба м’яко і ненав’язливо вказувати на помилки. Звичайно, треба буде миритися з брудом і розкиданими речами. Та ви пам’ятаєте про свою ціль. Це не чиста кімната зараз, а вихована людина, Особистість. Його кімната − це його кімната, і він повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кімнату. А особливо, коли з´являться дівчата.
Коли дитина ще не достатньо доросла, щоб віддавати їй відповідальність за прибирання кімнати, важливо не поспішати і виділити окремий час для навчання охайності. Перш за все, батьки повинні бути охайними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина прибирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднести до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає.
Одна мама сказала своїй доньці: "Мені так приємно, коли ти миєш посуд." Донька встала і пішла на кухню помити посуд.
Розкажіть близьким та знайомим, як вас порадувала ваша дитина - це теж елемент виховання. Важливо, щоб дитина це чула. Тоді їй захочеться радувати вас і далі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже швидко знову стане неохайною. Важливо не зупинятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось, вона дуже потребує заохочення. Дуже важливо радіти успіхам вашої дитини. Особливо це важливо робити, доки це не стане звичкою дитини.
Увага! Не треба акцентувати увагу на те, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Дитина, можливо, перевіряє вас. Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната. Не нагадуйте їй про те, що вона повинна зробити. Вона сама про все пам´ятає. Нехай відповідальність за прибирання буде на ній. І ви побачите, що поступово дитина почне це робити регулярно. Але не забувайте час від часу похвалити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють.
Адже, коли дитина зробила щось не так, вона дізнається про це одразу. А от коли все гарно, чомусь ми це сприймаємо як належне. Виходить, що ми закріплюємо тільки недоліки. І ще й як закріплюємо! Пам´ятаємо довго. Нагадуємо декілька разів. Тоді що ми формуємо? Не запитували себе?
Обов´язково згадуйте про те, коли дитина поводила себе добре. При цьому, не шантажуючи її цим. А просто констатуйте факт. "Як ти гарно миєш посуд!" Психологи вважають, що треба хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а, навіть, і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом з вами почне помічати свої достоїнства. Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці, хлопчик це чи дівчинка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти прибрати свою кімнату, приготувати їжу і таке інше.
Цікаво, що коли дитина зростає, ми вчимо її роботі по дому. А коли дитина виростає, чомусь постає питання - чия це справа — жіноча чи чоловіча. Чого б це? Хлопчики з великим задоволенням виконують хатню роботу і мамі допомагають, поки вони маленькі і не знають, що це - жіноча робота. А от виростають, і ми самі переконуємо і їх, і себе, що це не чоловіча справа. А може, це сімейна справа, спільна?
(За матеріалами Міжнародного гуманітарного центру «Розрада»)
