У статті йдеться про психологічне насильство. Про тиск, який ми так часто чинимо на дітей, щоб вони слухалися. Про «випадкові» слова сказані для того, щоб дитина гостріше відчула свою провину. Про образи дорослих на дітей. Про відмову розмовляти. Про бажання тотального контролю над дитиною. Про… Звичайно, це все не про вас.
Тиск і насильство − головний ворог дитини. А ворога треба знати в обличчя.
Діти бачать, чують та пам´ятають більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але, насправді, діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.
Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей − навіть на немовлят − впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство.
Незалежно від того, направлено воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім´ї − травмує дитину!
Діти по-різному реагують, коли стають свідками насильства в сім´ї:
1. Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, як ніби вони відповідальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати.
2. Діти відчувають сум.
3. Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім´ї.
Ці переживання так відбиваються на поведінці дітей:
У сім´ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Насильство має різні форми:
Не важко помітити, що все це не рідкість у наших сім´ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводили себе наші батьки, батьки їх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами. Ми весь час повинні пам´ятати, що дитина − це наше дзеркало. Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що вона робить негативний вчинок.
Агресія − це форма поведінки, яка направлена на самозахист і служить для адаптування до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам з народження, і те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.
Агресія: за і проти:
1. За
Агресія − самозахищальна поведінка, настійлива, неворожа, направлена на досягнення мети і тренування.
Дитина в цьому випадку поводить себе агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також вдосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов´язана з задоволенням особистих бажань, досягненням мети.
Дитина хоче щось зробити, але в неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Так само вчиняють усі (!) дорослі, це природно. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати можливість дитині «посердитися». Наприклад, покричати, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Навчити дитину направляти свою енергію в потрібне русло. Тоді обов´язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.
Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання і здатності покладатися на себе. Він спонукує до необхідної конкуренції, яка у своїй основі не є ворожою і деструктивною.
2. Проти
Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, така, що завдає болю оточенню. Ненависть, лють, задиркуватість, бажання помститися теж можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.
Ворожість викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надзвичайний біль або стрес). Тобто така поведінка − це наслідок. І з ним нічого не можна зробити, якщо не знайти й не позбутися причини. Нестерпні стрес і біль змінюють природжену агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що є джерелом надзвичайного невдоволення. Оскільки агресивність неоднорідна − в різних ситуаціях треба діяти по-різному. В одних випадках треба підтримати дитину, в інших − захистити від агресивності. Інакше кажучи, важливо розуміти, чи є дії дитини направленими на самозахист чи ворожими і чи не переносить вона свою лють з винного на невинного. Так часто буває, адже у вороже налаштованої людини працює 2-3% інтелекту. І в дитини, і у дорослого.
Наше завдання − навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям співіснувати з навколишнім світом якнайкраще. Підтримувати здорову наполегливість, зусилля для досягнення мети. Концентрувати енергію дитини для того, щоб отримати бажаний результат. Допомагати дітям звільнятися від непотрібної ворожнечі до інших, до себе, до суспільства.
Мова йде не про те, щоб «вибити» ворожість палицею. Фізичні покарання, притиснення, обмеження ніколи не допоможуть дитині впоратися зі своїми агресивними почуттями.
Скоріш навпаки, покарання сприяє підтримуванню агресивної поведінки та накопичуванню негативних почуттів. По-справжньому допомогти дитині ви зможете лише тоді, коли ви допоможете також собі.
Припинити насильство у своєму домі можливо, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Ми віримо в вас!
(У статті використані матеріали публікації міжнародного гуманітарного центру «Розрада» «Не буди лихо»)
