Дитина – мімоза
Діти не народжуються сором’язливими. Вони народжуються любознавчими, контактними та відкритими до спілкування, а сором’язливими їх частіше за все робимо ми самі. Іноді – не за своєю волею. Таке, наприклад, стається з хворобливою дитиною, яка основний час проводить вдома. Інший варіант – коли малюк зростає в дефіциті спілкування тому що не ходить до дитсадка, у дворі немає однолітків, а запрошувати гостей додому не прийнято. В будь-якому разі, ситуація, коли дитина, що виросла в домі, повному людей та дітей, залазить при вашій появі під стіл – це виключення.Якщо вам хочеться допомогти чаду у спілкуванні з іншими людьми, ні в якому разі не тисніть на нього. Замість цього просто зробіть так, щоб вдома частіше з’являлися люди. Малюку дозвольте вести себе як йому заманеться, а гостей попросіть просто не помічати маленького дикуна. Сором’язливість в даному випадку – віковий етап, і через деякий час вона проходить сама собою. В якийсь момент дитина насмілиться посмикати гостя за одяг, вкраде в нього під столом лівий тапок, пригостить яблуком чи забереться йому на коліна. На дитячому майданчику дозвольте карапузу спостерігати за іншими дітьми. Не пхайте його в самий центр подій: природна дитяча комунікабельність дуже скоро пересилить сором’язливість і чадо увіллється у гру. Всьому свій час.
Не плутайте сором’язливість і різну потребу в контакті. Коли карапуз полюбляє ігри, де необхідна сконцентрованість, йому подобається малювати, ліпити, він віддає перевагу тому, щоб послухати книжку замість того, щоб з криками стрибати до стелі разом з приятелями, це не означає, що він сором’язливий. Якщо дитина спокійно розмовляє з оточуючими, може ясно сказати виховательці, що їй потрібно, включається до групових ігор на рівних з іншими, коли йому цього хочеться, - немає причин хвилюватися. Проблема в вас: ви уявляєте собі дитину, як створіння, вічно кружляючи в хороводі. Дитина ж має право бути іншою, і це прекрасно, що вона вже зараз вміє дозувати необхідне для неї спілкування.
Пам’ятайте, що «комунікабельність» і «сором’язливість» чергуються в поведінці кожної дитини. Приблизно на вік двох років припадає пік любознавчивості, а мами трирічних дітей переймаються через замкненість дитини. Насправді те, що ми спостерігаємо – не більш, ніж фази розвитку дитячої особистості, а не картина того, як виглядатиме характер дитини «від нині і довіку». С кожним днем, місяцем, роком дитина дізнається в світі щось нове. В якийсь момент кількість переходить в якість, і від активного накопичення дитяча психіка переходить до режиму «переварювання». В ці періоди малюк виглядає спостережливим, задумкуватим та з меншою охотою йде на контакт: йому це просто не так потрібно.
Фамільне дзеркало
Іноді дитина серед інших дітей і дійсно поводиться не найкращим чином. Вона багато конфліктує, напружена, образлива, ревнісно охороняє свої іграшки, її легко заставити плакати, і плач частіше перетворюється на гучну сцену. Однолітки починають уникати її, тому що спілкуватися з нею – «собі дорожче». Діти не народжуються невротизованими. Їх, нажаль чи на щастя, такими «роблять» вдома: мами, татусі, дідусі й бабусі, а іноді і няні.Щоб зрозуміти, в чому проблема, ви маєте відповісти собі на такі питання: • Чи не занадто завищені ваші вимоги від дитини: відносно порядку, слухняності, режиму, чистоти, акуратності; • Чи не занадто часто вдома звучить слово «ні» («не можна»)? • Як часто ви хвалите дитину (без приводу)? Обіймаєте? Цілуєте? Гладите по голові? • Чи не занадто часто сварите? Окреме питання: як ви її називаєте?
Знайте, що ваш таємний скепсис відносно групових дитячих забав дитина ловить з повітря. На скільки сильно ви самі переймаєтеся? Напруження мами завше передається дитині: слідкуйте за собою, чи не боїтеся ви великого світу? Чи не думаєте постійно про те, що малюка образять? Як ви ставитеся до інших дітей і їх мам, чи не дивитесь на них як на підозрілих особистостей, ворогів народу, за якими потрібен «глаз-да-глаз»? Чи не здається вам, що всі діти на майданчику зловмисники, які хочуть вкрасти цінні іграшки вашого дорогоцінного чада? Про що питаєте дитину при зустрічі, якщо з нею гуляла бабуся? Кажете: чи ніхто не ображав тебе? Чи не штовхав тебе Толік? Чи не згубив ти машинку? Чи: в що ви гралися? Чи було весело? Чи сподобалося? З ким подружився? Оцініть своє внутрішнє ставлення до дітей у дворі, до дитячих майданчиків та спілкування на них? Можливо, почати треба не з дитини, а з вас.
Ще однією можливою причиною конфліктності дитини може бути неблагополучна чи складна ситуація в родині, і тривожність малюка може бути відкликом на це. Якщо ви переживаєте складний період, кризу співвідносин з чоловіком, розлучення, якщо у вас народилося нове маля і ви просто переїхали на іншу квартиру – все це може впливати на дитину. Діти обожнюють все нове, але в той самий час вони дуже консервативні. В малюка може порушитися сон з причини переїзду на нове місце, він може відмовитися відпускати маму, якщо йому не подобається няня, чи – якщо в нього «без попередження» народився молодший братик. Діти бувають стурбованими і знервованими, якщо один з батьків (як правило - тато) занадто суворий. Тоді, з’являючись по вихідним, він «знаходить» малюка збалуваним і за уікенд «відпрацьовує» свій педагогічний мінімум, муштруючи карапуза. А малюк, потрапляючи до компанії інших дітей, «зливає» їм своє напруження. В такій ситуації поведінка дитини з однолітками доволі складно корегувати, не маючи в виду причину проблеми. В спілкуванні з іншими дітьми треба просто підтримувати малюка, не даючи йому захопитися сваркою, а вдома – створити максимально щадящу атмосферу і запастися терпінням.
Юний воїтель
Якщо вам здається, що діти відмовляються спілкуватися з вашим малюком, тому що він має занадто крутий характер, необхідно розібратися в ситуації досконально. Не опирайтеся на слова бабусі чи виховательки. Довіряйте лише своїм спостереженням і відчуттям. Є кілька типових ситуацій, в яких в адресу вашого малюка може вперше прозвучати неприємне визначення: «агресивна дитина». Ці ситуації зовсім різні, тому й дії ваші різняться.1. Перевірка межі дозволеного – повністю природне та справедливе бажання для дитини півтора-двох з половиною років. Як же ж інакше дізнатися, де вони, ці межі, знаходяться? Буває, що одного прекрасного дня ваш карапуз з ангельським личком саджає в калюжу дівчинку в рожевій сукні. За п´ятнадцять хвилин він випхає свого друга з пісочниці так, що той летить уверх тармашками. Ще через півгодини ви самі отримуєте тумака, заступившись за нових ображених. Експерименти можуть продовжуватися день, два, тиждень і навіть два місяця. Так, можливо приятелі почнуть сторонитися вашого малюка, і все одно, приводу для переймання немає. Дитина перевіряє, що можна робити, а чого робити аж ніяк не можна. І ваше діло – не робити з того, що відбулося, драму, а допомогти їй. Чітко позначуючи цей важливий пункт (битися неможна!), ви допомагаєте своєму чаду повільно, але вірно рухатися до соціальної компетентності. Реагуйте одразу: швидко й однозначно. Відведіть дитину в сторону, зробивши їй зауваження. Повторюйте за прогулянку не більше трьох разів, якщо це не допомагає – йдіть додому. Наступного дня з першого ж разу нагадуйте, що прогулянка закінчується, як тільки юний воїтель починає бити приятеля. Діти після двох років прекрасно розуміють такі ультиматуми. Фраза «битися неможна» в даному випадку сприймається в контексті ситуації і звучить несуперечливо. Пройде, можливо, не один рік, перед тим, як вам з малюком доведеться погрузитися у бесіду на глибоку філософську тему: «Чи давати образнику здачі?». На щастя, зараз – зовсім інший випадок.
2. «Око - за око, зуб - за зуб» - саме так часом виглядає поведінка деяких більш дорослих карапузів. Дитина робить зло, щоб відомстити: її штовхнули – вона штовхнула у відповідь, порвала картинку, вщипнула, вдарила. Її поступки більш схожі не на імпульсивну чи дослідницьку поведінку, а на ціле направлену помсту. Якщо ваш малюк в цілому не злий – ваше діло лише знайти, де саме вона вперше це «побачила». Зверніть увагу, можливо, хтось з родичів має звичку втішати дитину словами типу: «Погана коряга, давай ламати її на частини!» чи «Зла кусача кропива, вирвемо її!» чи «Вдарився? Ідемо, вдаримо диван!».
З три-чотирирічним малюком ви можете нормально поговорити про філософську слорону помсти. Скажіть: «Ти-нічим не кращий від того, хто тебе образив. Своєю поведінкою ти лише даєш зрозуміти людині, що приймаєш його мову спілкування, отже – обмін оплеухами може бути довгим. Розбиратися фізично – остання справа».
3. Можливо, у вашого малюка дійсно викривлений характер, і їй необхідна допомога спеціалістів. Про це можна говорити з певною долею впевненості, якщо: • Малюк б’ється з усіма; • В садку на нього жаліються і батьки, і вихователі, і діти; • На вулиці ви це бачите самі; • Часто в приступі гніву він ще й кусається, дряпається та щіпається; • Розійшовшись, дитина погано концентрується на будь-якому занятті і заспокоюється лише поплакав з півгодини; Розмови і вмовляння на неї не діють.
Людинка дощу
Нажаль, буває так, що малюку справді важко встановлювати контакт з оточуючим світом. Подібних людей відрізняє ряд тісно пов’язаних між собою особливостей, і спостерігаючи, неможливо зрозуміти, чи дитина не хоче, чи не може спілкуватися. Такі діти не полюбляють зайвих торкань, галасливих місць і яскравого світла. Батьки жаліються на те, що маленька людина намагається втекти від контакту, не хоче грати і навіть відмовляється розмовляти. Чим більше ви намагаєтесь нав’язати їй своє спілкування, тим сильніше вона опиратиметься, а лишивши малюка в спокої, ви бачите, що він задоволений собою. Такі діти поводяться своєрідно від самого народження. Вони рідко посміхаються і не махають ручками й ніжками від радощів, побачивши маму, що нахилилася над краваткою. Пізніше вони не полюбляють, як всі інші діти яскравих і веселих іграшок, а віддають перевагу мовчки і довго гратися з водою, піском чи з дивними предметами типу мотузочок, ганчірок чи чоток. Нерідко їх відрізняє скудна міміка та своєрідні, як би манерні інтонації мови. Близьким може здатися, що малюк не звертає уваги на те, що відбувається і повністю поник у свій світ, повний дивних фантазій, що дуже часто так і є. Однак, часом по непрямих ознаках батьки здогадуються, що дитина чує розмови, багато чого запам’ятовує та розуміє по-своєму. Таких особливих дітей в психології називають аутичними, і їм – більш, ніж комусь іншому, необхідний особливий підхід та своєчасно надана психологічна допомога. Особливо, якщо врахувати, що аутичні діти часто бувають обдаровані (музично, технічно, математично), і спеціалісти здатні допомогти розвинути їм свій дар в повній мірі.Маленький принц
Важко повірити, що саме ви стали батьками геніальної дитини, адже і таке трапляється! Обдаровані діти часто доставляють своїм мамам і татусям немало клопотів, і жити з ними часом непросто. Придивіться уважніше до свого малюка: можливо йому важко наладити контакт з однолітками тому, що вони не відповідають його очікуванням, і йому з ними просто - напросто нецікаво. В ранньому віці, коли здатності вашої дитини завуальовані її дитячою непосидливістю та шалостями, ви можете помітити, що вона обдарована, спираючись на наступні ознаки: • Рання мова та великий словесний запас, придумування власних слів (неологізмів); • Ненаситна любознавчість та відмінна пам´ять; • Помітний інтелект, добре навчання; • Творче, нетривіальне мислення; • Високий енергетичний рівень: вони мало сплять; • Нестача енергетичного балансу – вони нетерплячі і поривісті; • Багата уява – вони придумують образи неіснуючих людей та тварин; • Розвинуте почуття гумору та здатність емітувати: вони полюбляють смішні невідповідності, гру слів, жарти і пародії; • Тонка моторика та координація рухів часто відстають від познавальних здатностей та мови; • Вони можуть слідкувати за кількома процесами одночасно; • Вони віддають перевагу самостійному пошуку відповіді на цікавлячи питання і часто є «глухими» до вашого готового вирішення; Вони мають загострене почуття справедливості.Обдаровані діти потребують особливого підходу. Необхідно поважливо і чутко відноситися до творчого пошуку юного генія. Йому необхідні час, місце та умови для своїх занять. Не намагайтеся відмовчатися, коли дитя бомбардує вас різноманітними питаннями, а за необхідності – шукайте відповідь в енциклопедії чи спеціальній літературі. Намагайтеся своєчасно втамовувати пізнавальний голод малюка, забезпечуючи йому область для прикладання своїх сил. Якщо в дитини дійсно є нетривіальні здібності в якійсь області, компанія звичайних однолітків йому, вірогідно, не годиться. Вона почувається відчуженою, а діти реагують на це недоброзичливо. Гірка і гойдалки, можливо, викликають в неї байдужість чи нерозуміння, і малюк може отримати ярлик дивака, розплачуючись за те, що йому необхідне спілкування на зовсім іншому рівні. Таку дитину необхідно помістити в адекватне по його запитам середовище, підібравши відповідний дитячий чи навчальний заклад. Якщо малюк буде позбавлений спілкування з друзями, схожими на нього, йому нічого не лишиться, як задовольнятися спілкуванням з дорослими. А саме таким чином і виховують «білих ворон».
Полина Гавердовская
