Не кожен може бути педагогом – тим, хто вчить насамперед мислити, а значить – творити, винаходити, відкривати... Тим паче не всі батьки впораються з цим непростим завданням. Чимало з нас просто не розуміють дітей. Адже дитячий світ так відрізняється від світу дорослих. Скількох великих людей, знаних сьогодні на ввесь світ, колись вважали дурними, неадекватними, аж до психічно хворих, – лишень тому, що їхня думка була іншою, відмінною від загальноприйнятої? Але ж ми захоплюємося людьми, що лишили свій слід в історії. А, щоби створити нове, вартісне, завжди треба щось зробити першим.
Тут дуже допомагають всілякі мотиваційні історії на кшталт:
- Волт Дісней був звільнений із газети за браком ідей;
- Менделеєв мав трійку з хімії;
- Ейнштейн не говорив до чотирьох років, вчитель характеризував його як розумово відсталого.
Чомусь дорослі вчать, як має бути, що добре, а що – погано. А, може, нам варто вчитися в дітей – у тих, чиє бачення ще не скалічено сумнівними підручниками, які говорять «На нуль ділити не можна!» і не пояснюють чому. Ви, до речі, замислювалися чому? А хтось із наших старих добрих вчителів на це запитання відповів?
Тож, прислухаймося до дітей, принаймні сумніваймося в «дорослих» , та далеко не завжди правильних речах.
Пам’ятайте: дітям важливо в усьому відчувати підтримку. Будь-яку ідею, хай найабсурднішу, дитина має висловлювати вільно – не натикаючись на вирячені очиська й репліки штибу «Ти що таке кажеш? Так же ніхто не робить».
Ми звикли, що діти «крикливі», «вперті», «вередливі»... Але для справжнього наставника вередливих дітей не буває. Наше завдання якраз – знайти підхід до дитини, відшукати й усунути причину її невдоволення. Слід розуміти й говорити мовою конкретної дитини. Адже кожен із них – хоч і маленька, але вже індивідуальність. Іншими словами, потрібно знати, як малеча дивиться на світ, і відповідно цей світ показувати; розуміти, як дитина вчиться, і відповідно навчати.
Тоді й покажеться той потенціал, про який нам із дитинства товкмачать, – словом, правда, – не ділом. Щоб максимально розкрити закладене в дітях, потрібно геть відмовитися від авторитарного підходу до виховання та натомість забезпечити більшу свободу, самостійність. Які межі цієї свободи, пояснює кандидат психологічних наук Віра Чернобровкіна: «За надмірної опіки дитина не вчиться приймати самостійні рішення, розраховувати на власні ресурси, а в умовах уседозволеності – не може співвідносити свої бажання та дії з вимогами ситуації». «І все-таки, – підкреслює Чернобровкіна, – точка оптимуму – десь між цими полюсами ближче до незалежності та свободи».
Часом дітвора відмовляється систематично робити навіть те, що їй подобається, що в неї виходить, і що, можливо, сама називає улюбленою справою. Тоді використовуємо обережну, ледь помітну, критику – повірте, у майбутньому ваші діти це оцінять. У жодному разі не кажемо: «Ти не стараєшся, і тому ти поганий». А щось на зразок «Ти розумний, талановитий, і мені шкода, що ти не працюєш, і цей талант пропадає» – дуже правильний підхід. І стежте, щоб малеча не просто хотіла «потішити» маму/тата/вчителя. Переконуйте: нехай урешті дитина сама думає «Мені шкода, що я свій талант не розвиваю».
Також важливий підхід до навчання, зокрема – до використання правильних навчальних матеріалів. Креативні журнали на кшталт знаменитого «Пізнайка» – гарна альтернатива нудним підручниками – тим, де все завжди «правильно, і крапка». Той-таки «Пізнайко», радше, підштовхує прийти до «На нуль ділити не можна», креслячи ніби пунктир, навести який дитина має сама. Саме так урешті виростають не тільки мислячі, творчі люди, здатні досягти чогось у житті, а й часом – генії, яким стоячи аплодує цілий світ.
А раптом Ваша дитина геній?..
