Правда: Вперше сою почали споживати в Китаї в період правління династії Чоу (1134-246 рр. до Різдва Христова); відбулося це лише після того, як китайці навчилися квасити соєві боби для приготування таких продуктів, як «темпех», «натто» і «тамари».
Міф: Азіати споживають велику кількість соєвих продуктів.
Правда: Середній рівень споживання соєвих продуктів в Китаї складає 10 грамів (близько двох чайних ложок) в день, а в деяких районах Японії – до 60 грамів. Азіати вживають соєві продукти в невеликих кількостях, використовуючи їх як приправу, а не як замінники тваринних продуктів.
Міф: Сучасні продукти з сої так само корисні для здоров´я, як і соєві продукти, приготовані традиційними методами за допомогою квашення.
Правда: Більшість сучасних соєвих продуктів не піддаються квашенню для нейтралізації токсинів, що містяться в соєвих бобах, а готуються у такий спосіб, який денатурує білки і збільшує зміст канцерогенів.
Міф: У соєвих продуктах міститься весь набір необхідних білків.
Правда: Як і у всіх бобах, в сої відсутні сірковмісні амінокислоти метіонін і цистін. Крім того, застосування сучасних технологій переробки призводить до руйнування лізину (амінокислоти, потрібної організму, яка не виробляється в ньому).
Міф: Вегетаріанці можуть отримувати вітамін В12 з ферментованих (перебродивших) соєвих продуктів.
Правда: Речовина, що міститься в соєвих продуктах, нагадує вітамін В12, не може засвоюватися людським організмом; навпаки, вживання соєвих продуктів призводить до браку вітаміну В12.
Міф: Сучасні соєві продукти захищають від багатьох видів раку.
Правда: У доповіді, підготовленій урядом Великобританії, був зроблений висновок про недостатність фактів, підтверджуючих гіпотезу про те, що соєві продукти перешкоджають розвитку раку грудей і інших форм раку. Навпаки, вживання соєвих продуктів може приводити до збільшення ризику ракових захворювань.
Міф: Соєві продукти захищають від сердечно-судинних захворювань.
Правда: У деяких людей вживання соєвих продуктів призводить до зниження холестерину, проте не доведено, що зниження рівня холестерину зменшує ризик серцево-судинних захворювань.
Міф: Соєві продукти безпечні і корисні жінкам в посткліматеричний період.
Правда: Соєві продукти можуть стимулювати зростання пухлин, пов´язаних з естрогеном (жіночим гормоном), а також викликати проблеми з щитовидною залозою. Пригнічення функції щитовидної залози пов´язують з хворобливим протіканням клімаксу.
Міф: Речовини, що містяться в соєвих продуктах, підсилюють розумові здібності.
Правда: У ході недавно проведеного дослідження з´ясувалося, що для жінок з найбільш високими рівнями естрогену в крові також були характерні найнижчі рівні розвитку пізнавальних здібностей; серед жителів Америки японського походження вживання тофу в середньому віці пов´язують з розвитком хвороби Альцгеймера в пізнішому віці.
Міф: Складові речовини соєвого білка сертифіковані в Сполучених Штатах Америки по категорії GRAS (інгредієнти, що в цілому визнаються безпечними).
Правда: У недавньому минулому компанія Archer Daniels Midland (ADM) відкликала свою заявку в Управління харчових продуктів і медикаментів США на надання статусу безпечного інгредієнта соєвим ізофлавонам після хвилі протестів з боку вчених. Управління ніколи не сертифікувало деякі складові соєвого білка по категорії GRAS у зв´язку з можливою наявністю в продуктах переробки сої токсичних і канцерогенних речовин.
Міф: Соєві продукти підсилюють статеву функцію.
Правда: У ході численних дослідів на тваринах з´ясувалося, що соєві продукти викликають безпліддя у тварин. Уживання сої підсилює зростання волосся у чоловіків середнього віку, що свідчить про зниження рівня тестостерона. Монахи–буддісти їли тофу для ослаблення статевого потягу.
Міф: Соєві боби корисні для навколишнього середовища.
Правда: Більшість соєвих бобів, що вирощуються в США, є генетично модифікованими, що дозволяє фермерам застосовувати значну кількість гербіцидів, збільшуючи викиди токсичних відходів.
Міф: Соєві боби корисні для країн, що розвиваються.
Правда: У країнах «третього світу» соєві боби замінюють традиційні сільськогосподарські культури, а також призводять до того, що прибутки від переробки сільгосппродукції отримують не місцеві виробники, а транснаціональні корпорації.
