- Дітки, не поспішайте, - кликала мама білка малюків.
- Я перший, я перший, - сміявся Бобо, а сестрички-білочки бачили попереду лише його руденький маленький хвостик.
- Бобо, повертайся, а то заблукаєш! – погукала його мама білка.
Однак Бобо не чув маминого голосу. Він перестрибнув на сусіднє дерево та мчав вперед, радіючи, яким швидким вже став.
«Я перший, я перший!» - крутилося у Бобо в голові, адже дівчата залишилися далеко позаду. Раптом білченя зрозуміло, що навколо немає ані сестричок, ані мами. Не було чути рідних голосів.
- Мамо! – закричав щосили Бобо, - Мамо!
Однак ніхто йому не відповів. «Я загубився, заблукав», - подумав Бобо і ледь не заплакав. Аж ось йому здалося, що попереду є знайоме дерево! Бобо стрибнув на гілку того дерева, роздивився і зрозумів, що це зовсім незнайоме місце.
Бобо стрибав по деревах та гукав батьків, однак ніяк не міг їх знайти. Він опинився на паркані, а звідти потрапив на дитячий майданчик.
- Дивіться, білочка! – сказав хтось з дітей.
Навколо Бобо опинилося багато хлопчиків та дівчат, хтось з них навіть простягнув йому горішок. Однак Бобо було не до горішка – він хотів до мами, тому сидів під деревом та гірко плакав. Втім, дітки не могли дізнатися про його страждання. Тим часом наближався вечір, і Бобо ставало все страшніше.
Раптом білченя, що плаче, побачила стара ворона.
- Що, загубився? – спитала вона наляканого Бобо.
- Так! – заридало білченя.
Бобо розповів вороні, як він стрибав по гілках, а потім опинився на паркані і на дитячому майданчику, а тепер геть не знає, як повернутися до парку.
- Не плач, малюче, зараз розберемося, - пообіцяла ворона. – Я давно вже тут живу, і добре знаю шлях до парку. Я полечу, а ти стрибай за мною. Але не швидко, а то я вже така стара, що мені важко літати!
Стара ворона полетіла, а білченя Бобо пострибало за нею. Незабаром, вони опинилися в парку.
- Кар-кар-кар! Хто загубив білченя! – голосно оголосила ворона.
Спочатку ніхто не озивався, а потім на зустріч їм прибігли батьки Бобо.
- Синку, яке щастя, що ти знайшовся! – заплакала мама білка.
- Дякуємо тобі, вороно, за допомогу, - сказав тато.
Вдома батьки як слід насварили Бобо за те, що він втік, не слухався маму і загубився. Вони пояснили, що з ним могла статися будь-яка біда. Наприклад, він міг потрапити під машину, або на нього б напав злий пес. І не завжди є кому прийти на допомогу. З того часу Бобо ніколи не тікав від батьків на прогулянці, а якщо кудись вирушав сам, то завжди казав, куди стрибає.
