Та насправді ж ми самі розуміємо, що категоричне «Не розмовляй з незнайомцями» - теж не найкраща стратегія виховання, в тому числі й для запобігання небезпекам оточуючого світу. Тож як вберегти той самий баланс, за якого дитина залишиться відкритою та дружньою до людей, але й зможе розпізнати небезпеку при спілкуванні з незнайомцями?
Чи справді кожен незнайомець є небезпечним?
Чи не перше, чого нас вчили батьки - «не розмовляй з незнайомцями». Так, дитина може добре засвоїти це категоричне правило. Та потім починаються побічні ефекти: малеча важко спілкується з новими вчителями, лікарями, вашими друзями, яких ще не знає. Більше того, ми хочемо, щоб в разі непередбачуваної ситуації дитина могла попросити про допомогу, в новому колективі - швидше завести друзів і т.д. Всі ці речі вимагають спілкування з незнайомцями хоча б на базовому рівні.
Тож щодо цього категоричного правила варто трохи задуматися:
- Дитина не повинна сприймати всіх незнайомців (нових людей) як поганих: вчителі, лікарі, поліцейські, рятувальники працюють, щоб допомагати.
- Є різниця між розмовою з незнайомцем наодинці і проханням про допомогу: якщо дитина потрапила в біду чи потребує допомоги, вона має знати, що може звернутися до незнайомої людини.
- Вітатися з незнайомими людьми на вулиці - також нормально для дитини, яка є щирою і відкритою до світу. Проте малеча має розуміти, що йти кудись з незнайомцем чи брати щось від людей, яких вона не знає, ні в якому разі не можна.
Знаходимо баланс між соціальними інстинктами та безпекою
Тож як навчити дитину бути дружньою та відкритою, але при цьому не надто довірливою? - Тут вам треба фокусуватися саме на усвідомленні ризиків, а не на обмеженнях щодо спілкування з незнайомими та малознайомими людьми.
- Поясніть дитині, що орослі не просять допомоги у дітей. Ніколи не можна йти за дорослим, який попросив про допомогу - щось показати, кудись відійти тощо. Вчіть дитину завжди звертати увагу на те, як людина поводиться, а не що каже.
- Вчіть дитину бачити різницю між людьми, яких вона знає і яким може довіряти, та незнайомцями. Поясніть, як має відрізнятися спілкування зі знайомими та сторонніми людьми. Тобто, це нормально - говорити з оточуючими, але є ознаки недоброї поведінки незнайомців. Їх дитина має знати і розуміти, що робити в такому випадку.
- Навчайте дитину помічати так звані «редфлеги» в спілкуванні з людьми і вказуйте на те, яка поведінка є ненормальною і має насторожити. Наводьте приклади з реального спілкування, якщо такі трапляються, вказуйте на них в мультиках, фільмах, регулярно проговорюйте.
- А також вчіть дитину прислухатися до своєї інтуїції і не ігнорувати почуття дискомфорту чи страху від спілкування з людиною, ні в якому разі не робити вибір на користь ввічливості в таких ситуаціях.
Взаємодія - не завжди обов’язкова
Безумовно, дітей треба вчити гарним манерам. Проте також важливо донести до дитини, що вона не повинна одразу відповідати, особливо, якщо вона не знає цю людину.
Деяким дітям потрібно більше часу, щоб відкритися, і це нормально. Якщо малюк не відповідає одразу перехожому, що сказав «Привіт!» або спитав, як звати, в суспільстві прийнято одразу вішати на дитину ярлик «сором’язливої» чи «замкненої». Але це ніколи не допомагає, а може змусити дитину закритися ще сильніше.
Завжди нагадуйте дитині про те, що вона не зобов’язана догоджати людям і може припинити спілкування, якщо для неї воно некомфортне. І почніть робити те саме, хоч багатьох із нас і вчили, що бути чемними важливіше за наші власні кордони та комфорт.
Зрештою, важливо, щоб наші діти знали, що рівень залученості до спілкування – це їхній вибір, і завжди захищали себе, усвідомлюючи свої почуття та оточення.
