А ще сірої весни та з сірої землі вибивається зелена ружа, витикається із сірої землі ревінь, мов чортячі роги, червоний ревінь. Але почнемо ще раз. В сірих сутінках ранків вигулюються луками білі тумани. Ну, хіба видався б таким білим туман, якби не я - Сірий? Та нізащо. А як купається в сірому піднебессі червонюще сонечко, як виграє ранок, ми оспівуємо оцю красу лишень тому, що я - Сірий і я скрізь. Я, я перший з-поміж кольорів.
Я - найперший з усіх кольорів, за якими так нудьгують люди. Сірого ранку вони чекають на сонце, сірої ночі - на місяць, сірої весни - на квіти, сірої осені - на сніг. На моїй сіризні вирізняється кожна барва, отже я - найбарвистіший з-поміж кольорів, бо все стає привабливішим лише на моєму тлі. Білий ангорський кіт гарний, бо поруч - Я. Якби не сірі горобці, то з ким порівняти канарських пташок? Різнобарвні пташки гарні, бо є сірі пташки. Білі мишки гарні тому, що є сірі мишки, а білі піщинки тому, що є сірі.
Я - Сірий. Я допомагаю геть усім кольорам. Бува, вони не вміють самі себе показати, то я тут як тут - мовляв, дивіться, навіть з сірої дощової хмарини плету оті барвисті веселки. Мені ніколи того не жаль, що начебто плетуся позаду всіх - я колір не заздрісний, не завидющий.
Я той, що народжує інші фарби, як ота сіра мильна вода, що народжує яскраву бульбашку на кінчику соломинки. А ви коли-небудь думали про це? Отже, тепер знайте, що то я допомагаю всім, я - Сірий. Який я з себе? Я ж уже казав: дивіться на пташку, на попіл, на пилюку. А ще вкиньте оцей червоний ґудзик у попіл. Ну, бачите? Який чудовий, різнобарвний ґудзик, правда? А за ним? Що там за ним? Це ж бо я - Сірий.
