Отже:
Причина № 1. Хочу! ...
Напевно це найскладніша проблема, коли дитина закочує істерику в магазині, починаючи вимагати чергову іграшку. Розбори польотів в магазині даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звичайно якщо дитина розпещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то дуже важко буде їй пояснити, чому зараз ви їй відмовляєте. Можливо в цей момент краще залишити магазин і спробувати переключити увагу на щось інше. А вже вдома обговорити необхідність покупок. Моя подруга, знаючи такі проблеми намагалася в дитячі магазини ходити одна.
Причина № 2. Мені боляче! ...
Ну, здається все просто, якщо боляче – значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців ми вмовляємо терпіти, вони ж майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про свої переживання, правда? Але ж ми самі виховуємо їх такими, з дитинства вселяючи, що чоловік нічого не повинен відчувати. Звичайно йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає що хлопчисько повинен рости розмазнею, все має бути в міру. З нас не убуде, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо, зате в майбутньому він поспівчуває нам.
Причина № 3. Мені прикро! ...
Причина схожа на попереднью, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це з висоти нашого віку і досвіду дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахується від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка, навіть невелика образа може бути трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче ....
Замість того, щоб спокійно поговорити, ми сердимося. Але ж дітки копіюють нашу поведінку, і, якщо ми будемо спокійні і розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне проявити терпіння.
Причина № 4. Мама, ну зверни ж на мене увагу! ...
Звичайно в наше століття великого прогресу нам не вдається проводити багато часу зі своїми дітьми. Приходячи додому, ми в першу чергу йдемо на кухню, любимо побалакати по телефону, подивитися серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття. «Мамо, подивися, що я намалював!» - Багато з нас мигцем подивляться і продовжують своє. А дитина хоче щоб його роботу оцінили, обговорили. Прикладів може бути безліч, результат один - навіть немовля плаче від нестачі материнського тепла.
Я не буду перераховувати далі, причин може бути тисячі, і не буду закликати вас сюсюкатися з дітками і ростити з них мімоз. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем, сто разів подумайте перед тим, як кричати і звинувачувати малюка в сльозах, вони особистості з народження і ми просто зобов´язані поважати їх почуття.
За матеріалами mamochka.kz
