Не менш корисним буде такий метод роботи, як «Сумісне рішення проблемного запитання до казки». Ставити й вирішувати такі запитання потрібно до добре знайомих, улюблених казок. Важливо дуже добре продумати питання, яке спонукало б дітей винаходити, допомагати улюбленим героям виходити з складної ситуації, придумувати на ходу декілька версій і вибирати оптимальну, відповідну, зручну. Повернемося до казки «Кіт у чоботях». Добре б до цієї казки поставити наступне запитання: «А якби людоїд не захотів або не зміг перетворитися на мишку?» Якщо ми не допоможемо котові в цьому, він запізниться допомогти своєму господареві (адже до замку під´їжджає карета короля). Як інакше можна позбавитися від людоїда? Або ще приклад казки «Гуси-лебеді»: ви можете запитати «А якби ні піч, ні яблунька не почали допомагати дівчинці − що їй робити, щоб врятуватися самій і врятувати братика?» Можливо, вона сама що-небудь придумає або ми їй підкажемо? (стати невидимками, велетнями...).
Нас самих постійно оточують суперечності в речах, явищах, вчинках. Звичайно, насичені суперечностями й казки. Навчити вирішувати суперечності − це означає навчити дітей думати й придумувати, тобто оригінально творити. Скажіть, хіба не суперечливе те, що принцеса всю ніч лежить на горошині? Потрібно вирішити цю суперечність, а значить, винайти щось таке, що допоможе принцесі позбавитися від горошини і спокійно заснути, як усі принцеси на світі. Ламається при цьому весь звичний зміст казки. Адже горошина потрібна для того, щоб дізнатися, чи справжня це принцеса? Але ж діти знають цю казку, бачили не один раз по телевізору. Набагато важливіше створити маленьке добро, набагато важливіше навчитися придумувати. І діти придумують перетворити, наприклад, горошину в шматочок льоду, а лід, як відомо, під теплими перинами розтане або... Та хіба мало є способів допомогти принцесі.
Близьким до цього методу є наступний: «Зміна ситуації в знайомих казках». Ми розповідаємо дітям у котрий раз знайому казку і домовляємося щось у ній змінити. Спочатку ми щось в ній міняємо самі, причому зовсім небагато чого, але таке, яке спонукає дитину придумувати. Так, ми говоримо: «А давай зробимо так, що коли Попелюшка тікала від принца, у неї загубилася не туфелька, а щось інше. І по цьому чомусь іншому принц також знайшов її». Що ж втратила Попелюшка, і як її знайшов принц? Шляхом міркувань, шляхом проб і помилок ми разом рухаємося до можливих відповідей: це може бути кільце, поясочок від плаття або яка-небудь деталь від наряду Попелюшки. Поступово діти вчаться самі міняти ситуації в казках. Дуже важливо навчити хлоп´ят говорити по-різному (стисло або ж довго, деталізовано). На жаль, і хлоп´ята шкільного віку не завжди вміють відповісти на питання типу «Розкажи стисло, про що книга, кінофільм?» Вони нерідко починають хаотично, з неістотними подробицями відповідати на запитання. Дійсно, висловлювати думки вголос стисло, лаконічно, яскраво, сюжетом складно. Існує дуже влучна приказка в зв´язку з цим: «Стислість − сестра таланту». Розказувати стисло - це треба вміти. І казки учать не тільки оригінально мислити, але й красиво говорити.
Казка тим і хороша, що вона всесторонньо впливає на дитину. І ці можливості ми просто зобов´язані використовувати.
Перебріхування казки. Дж. Родарі пропонує всім дорослим ще один дуже цікавий і увлекательный метод - перебріхування казки. Звичайно, казка повинна бути знайома дітям і улюблена ними. Як приклад талановитий казкар приводить перебріхування казки
«Червона Шапочка»: «Жила-була дівчинка, яку звали Жовта Шапочка», - починаєте ви свою розповідь. «Ні, немає, не Жовта, а Червона», - поспішає вас поправити дитина. «Да-да, я забула, звичайно, Червона... Так от, відправилася Червона Шапочка в гості до тітки». - «Ні, не до тітки, а до бабусі! Ти знову все переплутав(а)», − зауважує ваш слухач. Йому, звичайно, дуже хочеться, щоб улюблена казка була розказана як раніше. У той же самий час вони охоче приймають правила цієї гри. На жаль, дорослі зачасто виправляють своїх (і не тільки своїх) дітей. Тут ми даємо дитині можливість побачити, що є області життя, де вона орієнтується краще за дорослих! І малюки просять маму ще раз розповісти смішну, веселу неправильну казку. Перебріхування казки зазвичай дуже веселить дітей. Крім того, умови такого підходу до відомих казок ставлять дитину в активну позицію, примушують зосереджуватися, виправляти помилки дорослих. Потрібно тільки розумно перебрехати казку, змінюючи істотне в героях, діях. Ще чого один приклад перебріхування казки «Колобок».«...Котиться, котиться колобок, а назустріч йому тигр…» Важливо під час демонстрації цього методу бути по можливості актором − здивуватися своїй забудькуватості за допомогою тону, міміки, жестів, а також захопитися винахідливістю і гарною пам’яттю своїх дітей.
І знову ми пропонуємо дітям ілюстрації: це можуть бути картинки, іграшки. Тепер можна взяти за основу 2 об´єкти, що складно поєднуються. Так, можна показати дітям 2 картинки (кішка і сумка) і запропонувати скласти казку. Звичайно ж, легко скласти казку про собаку і лисицю, про собаку і кішку, собаку і мишку. Але ми спеціально створюємо обстановку підвищеної складності. Саме напружуючись, думаючи, винаходжуючи щось нове, розвивається ваше дитя.
Хіба не звикають діти до того, що колобок - добрий, лисиця - хитра, вовк - злий, Попелюшка - працелюбна, скромна, і така ж Крошечка-хаврошечка, а також падчерка з «Дванадцяти місяців» С. Маршака. Звичні, улюблені образи, багато разів бачені дітьми, формують уже з дитинства стереотипи. І як корисно і потрібно буває їх ламати. Для цього пропонується ще один метод «Казка, але по-новому». Казка береться за основу стара, але малюкам пропонується наділити головних героїв протилежними якостями. І ось як. «Семеро козенят стають злими і капризними, тікають в ліс, а добрий вовк допомагає козі». «Падчерка стає ледачою і капризною, а мачуха дбайливою і працелюбною». «Лисиця перероджується в слухняну і скромну, а зайчик стає хитрим і злим...» Ми вже трішки торкнулися розмови про з´єднання декількох казок в одну з орієнтацією на наочність. Але якщо казки знайомі, можна обійтися і без ілюстрацій. Ми пропонуємо дітям зробити так, щоб Баба-Яга зустріла в лісі колобка і вони разом відправилися в гості до лисиці в лубову хатинку. Варіантів і переплетень може бути множина. Хороша для розвитку фантазії «Казка-калька». Це такі умови, при яких головні герої залишаються, але потрапляють в абсолютно інші обставини. Обставини можуть бути чисто фантастичними, неймовірними (лисиця і заєць замість своїх крижаних і лубових хатинок мешкають на літаючих тарілках, що літають), а можуть бути близькими до життя дітей (лисиця, заєць і півень за допомогою чарівної палички опинилися в одній клітці міського зоопарку або на 9 поверсі в ліфті багатоповерхового будинку). Дж. Родарі учив складати казкові історії, відштовхуючись від одного слова. Розповідач (дорослий або дитина) придумує сам перше слово і починає складати. Цим першим словом може бути слово «Привіт» (сказала лисиця зайцеві...), або популярне слово «жили-були» (на світі старий...), або слово загадкове «одного разу» (усе в лісі переплуталося)... Звичайно, ми з вами розуміємо, що дітям складніше придумувати фантастичні історії. І для цього даємо варіанти можливих таких небилиць, але з відкритим кінцем:
Трапилися чортику на дорозі 3 подорожні. Пообіцяв він відпустити того, хто зуміє придумати завдання, непосильне навіть межу. Перший подорожній сказав: «Зроби дерево золотим». Біс зробив. Другий подорожній сказав: «Поверни річку назад». Біс і це зробив. А третій подорожній сказав...
Або ще приклад:
Світило яскраве сонце. Андрій вискочив з під´їзду і побачив підозрілу, дивну людину. Від неї йшло тепло...
А потім можна переходити до складання історій про фантастичні країни. Безперечно, ми такі країни спочатку самі придумуємо і допомагаємо хлоп´ятам дати назву: «Тілі-тілі-тряндія», «Небувандія» і так далі. Пропонуємо розповісти про ці країни по такому приблизно плану: Хто живе в цій країні? На чому їздять? Що їдять? З ким і як ми доберемося? Що там робитимемо, з ким і як грати? Що привеземо з цієї країни? і так далі.
Ви вже відмітили, що ми прагнемо привчити дітей бути активними в казках, ламати їх звичний зміст. І це повинно відбуватися не тільки для розвитку мови, творчого мислення, але і для розвитку відчуттів. Адже так часто кінець казок учить відповідати злом на зло або бути байдужим. Давайте сміливіше проводити експерименти в казках.
