Ще під час навчання в університеті Монтессорі активно виступала за соціальні права жінок, шукала державної підтримки соціальним програмам, пов´язаним з жінками і дітьми, і стала одним з лідерів руху за рівноправ´я жінок. Її вибрали делегатом Міжнародного конгресу жінок у Берліні. Мова Марії Монтессорі на цьому конгресі була пройнята такою жвавістю, критичністю і вражаючою для молодої жінки компетентністю, а сама вона на трибуні була така чарівна, що учасники конгресу довго і натхненно аплодували їй. Її запам´ятали. До неї прийшла перша популярність.
Повернувшися до Риму, Марія почала працювати асистенткою лікаря в університетській клініці. Їй не раз доводилося спостерігати лікування дітей з обмеженими розумовими можливостями. Ці діти були ізольовані від світу і представлялися їй маленькими полоненими. Ні про які іграшки або книжки не могло бути й мови. Одного разу Марія відмітила, як після обіду діти знайшли кірку хліба і розминали її. Кірка була їх єдиною іграшкою. Інших предметів для занять у дітей не було.
Марія Монтессорі звернула увагу на те, яким важливим для розвитку дитини є оточуюче середовище. Але формування розвиваючого середовища не відносилося до області медицини.
Вона почала вивчати роботи французьких психологів Ітарда і Сегена. Ітард був знаменитий як вчитель «дикуна з Аверона» — дикого хлопчика, який виріс, як звір, у лісах Аверона. Ітард намагався навчити його мислити, збудити хоч проблиски інтелекту. Учні Ітарда і Сегена були розумово відсталими дітьми. І, щоб успішно працювати з ними, учені придумали багатий матеріал для вправ з сенсомоторики. Але за допомогою цих матеріалів можна було лише діагностувати розвиток дитини. Вони не були пристосовані для практичної роботи. Проте ці «психологічні знаряддя» виявилися такими досконалими, що ними і до цього дня успішно користуються психологи всього світу, і навряд чи кому з фахівців треба сьогодні пояснювати, що таке «дошки або рамки Сегена». Для Марії Монтессорі вивчення робіт Ітарда і Сегена було відповіддю на запитання, чим вона займатиметься надалі. Вона переклала книги Ітарда і Сегена італійською мовою, переписуючи їх від руки, «щоб, — як вона писала, — я могла зважити і осягнути сенс кожного слова і не тільки зрозуміти значення, але і відчути сам дух автора».
Настав час, коли Марія Монтессорі зрозуміла, що проблеми розумово відсталих дітей — це не тільки медичні проблеми, але і (а часто і перш за все) педагогічні. Треба вчитися працювати з такими дітьми не в лікарні, а в школі. Ці ідеї на ті часи були абсолютно крамольними, вони спричиняли за собою не тільки перебудову суспільної свідомості у відношенні до дітей з обмеженими можливостями, але і зміну устрою життю будь-якої традиційної школи. Марія Монтессорі в своїх роздумах ризикнула поставити фігуру Дитини з її єдиним і неповторним життям, чи хвору, здорову, — будь-яку, у центр всесвіту. Вона почала спостерігати і вивчати це життя в кожному окремому прояві, в той же час зачитуючись працями з психології і антропології. На той час в Римському університеті вже декілька років існував інститут експериментальної психології, де Марія Монтессорі почала вести свої наукові дослідження.
Тут вона познайомилася з батьком своєї майбутньої дитини. Вони працювали разом, були колегами і любили один одного. Але брак не відбувся. Марія боялася засудження католицької церкви, і коли у неї в 1898 році народився син, вона майже відразу відправила його з нянею в село поблизу Риму. Маріо виріс без матері в робочій сім´ї, вчився в інтернаті і довгий час нічого про неї не знав. Іронія долі — Монтессорі мала дитину і приховувала це, але все своє життя віддавала чужим дітям. Вперше вони зустрілися, коли Маріо був вже молодим чоловіком. Спочатку Маріо сказали, що він племінник цієї незнайомої пані. Пізніше він згадував, що пані здалася йому доброю і привітною. Тоді йому пояснили, що Марія Монтессорі — його мати. Це була мить щасливого потрясіння. З тих пір до кінця життя вони залишалися разом.
Коли весною 1900 року Ліга жінок Італії відкрила в Римі школу, Монтессорі погодилася стати її директором. Їй дали лише три місяці. Вона вперше спробувала створити для дітей з обмеженими можливостями спеціальне розвиваюче середовище. Через три місяці комісія з представників міністерства освіти, членів Ліги і міської ради подарувала з підведенням підсумків її роботи. Спочатку був короткий виступ самої Монтессорі, потім вчителі школи відповідали на запитання, і, нарешті, діти показали те, чому вони навчилися за такий короткий час. Результати були приголомшуючі. Школа і праця її педагогів на чолі з директором були справедливо оцінені дуже високо.
Читати далі…
