Гострі грані нетерпимості

Які саме особливості діти використовують для словесних «уколів»? Основні «гострі грані» такі:

Як не буває двох однакових відбитків пальців, так не буває двох однакових людей. Ми всі дуже різні: і зовні, і всередині. І діти починають використовувати особливості характеру й зовнішності як привід подражнити. Результат – сльози й образи.
Як навчити дитину бути терпимою до оточуючих? Як допомогти дитині, якщо нетерпимість проявляється у відношенні до неї?

Поговоримо детальніше про деякі найбільш розповсюджені дитячі страхи. А значить, доведеться нам з вами познайомитися з тими створіннями, які лякають дітей. Вони приходять, якщо можна так сказати, з двох світів: світу фольклору і світу казок. З них, наприклад, з’явився знайомий всім дітям Бармалей. Що ж стосується інших казкових героїв, то, безумовно, найстрашнішими є Кощей та Баба Яга.

Багатьом знайомі історії, коли поведінка дитини різко та безпідставно змінюється в гіршу сторону. Проступки виходять за рамки звичних пустощів, які з роками стали вже рідними.

Дитина – геній спілкування. Вона відкрита світу, тонко налаштована на оточуючих людей та гостро чутлива до всього нового. Вона «п’є» будь-яку інформацію великими ковтками, їй необхідні враження. Вона об’єктивна, і обзавестись парою-тройкою нових друзів за один похід на лісний майданчик для 3-6 річного карапуза – не проблема. І тим неспокійніше для мам і татусів, якщо спілкуватися в малюка чомусь не виходить. Якщо він сторониться інших дітей, чи – якщо діти чомусь відштовхують його.

Діти завше хвилюються перед візитом до лікаря. Цей момент потребує підвищеної уваги та піклування зі сторони батьків. Незалежно від мети візиту – звичайний огляд, хвороба чи якісь лікувальні процедури, діти, в більшості випадків, нервують та негативно відносяться до походів в лікарню.

Чи ви замислювалися коли-небудь над тим, чому наші діти часом бувають агресивними? То вдома чіпляється до молодшої сестрички чи братика, то у дворі з ким-небуть поб’ється…
Причина дитячої агресії ховається саме в нас, батьках.

Для багатьох батьків ця тема є дуже важливою. Ми дійсно, щовечора вкладаємо дітей спати: читаємо казочки, співаємо колискові, колисаємо... Все це може тягнутися доволі довго. Іноді процес засинання триває більше години. Всі колискові проспівані, казки йдуть одна за іншою, а маля все крутиться й крутиться. Чи можливо навчити дитину засинати самостійно? Якщо так, то як це зробити?

Як відомо, є хороші мами, а є – не дуже. І хороші мами чимось відрізняються від поганих. Логічно припустити, що хороші свою дитину люблять. З цим точно не посперечаєшся. Але що означає «люблять»? Дуже часто любов розуміється, як турбота. А турбота – це бажання все передбачити. А оскільки все передбачити неможливо, то виникає тривога. І навіть страх. Хороша мама – тривожна мама, вірно? Тоді виходить, що улюблена дитина – нервова дитина. Ось вона – ідилія!

Прийміть для себе, що якась кількість речей, всупереч вашому бажанню, все одно буде зіпсована. Змиріться і скажіть собі, наприклад, що відриваючи від шпалер великі шматки, малюк допомагає вам морально підготуватися до ремонту, який все одно неминучий. І найголовніше: доведеться визнати, що протягом перших трьох років життя дитини ви належите в основному тільки йому, а вже потім – собі, власному чоловікові і суспільству. З опорою на це знання, ви зможете спокійніше як віддавати себе дитині, так і забирати себе на якийсь час - для розваг, відпочинку і відновлення сил.