І ось одного ранку, коли з’явилося сонечко, квітка попросила в нього:
- Сонечко, будь ласка, не ховайся ввечері. Лишайся тут назавжди! Коли ти поруч, всім добре, тепло й зовсім не страшно!
- Вибач, квіточко, але я не можу завжди бути поруч. Якби я щовечора не йшло спати, то заважало б спати іншім. Адже темрява допомагає заснути та бачити гарні сні. Та й мені відпочинок потрібен, тому я ввечері йду, а на ранок повертаюсь.
- А що ж мені робити? – заплакала квітка. – Темрява не допомагає мені заснути, а лякає мене. Сонечко, тебе немає поруч, і мені страшно самій!
- А хіба ти вночі лишаєшся сама? Зверни увагу – коли я йду спати, на небі з’являються Місяць та зорі. Вони, звичайно, не сяють так яскраво як мої промені, але від них також є світло. І якщо ти придивишся, то побачиш, що вночі навколо тебе не чудовиська, а дерева та інші мешканці лісу.
І ось, коли настала ніч, квіточка знову збиралася злякатися темряви. Але вона згадала слова сонечка, підняла очі до неба та побачила там Місяць та зорі.
У цьому нічному світлі квіточка розгледіла гриб, дерево, кущики, які раніше вночі їй здавалися чудовиськами, та зрозуміла, що немає чого боятися. Вона охопила голову руками-пелюстками, але на цей раз не від страху, а для того, щоб міцніше заснути. С того часу квітка більше не боїться темряви та спокійно спить. Вона знає, що вдень поруч з нею сонечко, а вночі – Місяць та зорі.
Автор: Олена Кукуєвицька
