- Ква-ква-ква-ква-а-а, - співало жабенятко. І з кожною хвилиною його спів ставав все гучнішим. Так продовжувалося довго.
Раптом з болота вийшла черепаха.
- Слухай, жабенятко, чи не могло б ти співати тихіше? В мене від твого співу голова болить, - сказала черепаха жабенятку.
- Ні, тихіше не можу, бо тоді пісня не буде такою гарною. А я ж хочу, щоб всі почули мій гарний спів, - відповіло жабенятко та продовжило співати.
Незабаром до жабенятка підлетів журавель.
- Жабенятко, я дуже прошу тебе співати тихіше. Ти заважаєш спати моїм діткам.
- Але це така гарна пісня, що її неможна тихіше співати, - відповіло жабенятко і знов продовжило свою пісню.
Зовсім скоро до жабенятка підійшов єнот. Він також попросив жабенятка співати тихіше, а жабенятко знов відмовило. Воно відповіло, що мешканці болота просто не розуміють справжнього мистецтва.
Тоді єнот сказав:
- Ось що, жабенятко! Якщо ти не поважаєш своїх сусідів та не вмієш себе поводити, то йди з нашого болота, куди хочеш. Співай там, де ти не будеш нікому заважати!
Почувши такі слова, жабенятко дуже засмутилося і побігло скаржитися своїй мамі.
Мама вислухала жабенятка та сказала йому:
- Виховані жабенятка ніколи не заважають іншим. Якби ти співав тихенько, то нікому б не заважав. А ті, хто хоче почути твою пісню, завжди можуть підійти до тебе ближче. Пісня стає гарною не тому, що її співають голосно, а тоді, коли її співають щиро.
Наступного дня жабенятко знов співало на болоті. Але не так голосно, як вчора. В нього дійсно це гарно виходило. Мешканці болота навіть зібралися, щоб послухати його пісні та потім подякували за гарний концерт.
Автор: Олена Кукуєвицька
