Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Маленька Ля та пані Застуда

Маленька Ля та пані Застуда

Маленька Ля сьогодні застигла. Її червоний носик ображено сопів і раз по раз солодко чмихав. Ля любила пчихати, і навіть сама собі лоскотала носика, після цього носик трохи часу дихав. На вулиці тільки починалася весна, якраз гарна пора для застуди. Мама дозволила не йти до школи і Ля з задоволенням відсиджувалася у величезному кріслі, з якого так гарно було дивитися у вікно.

Шкода, звичайно, що з температурою не вийдеш погуляти, зате можна досхочу їсти улюблені цукерки і заїдати їх найсмачнішим в світі персиковим варенням. Щоправда, доводилося ще й пити тепле молоко з пінками та медом, а цього дівчинка не любила понад усе на світі. Проте… Мама зараз на роботі, залишила кілька пакетиків, які потрібно випити, а далі Ля сама собі господар.

На Ля була пухнаста синя піжама з надзвичайно смішною кишенею-кенгуру на животі. В цю кишеню було так зручно ховати цукерки… А на ногах в маленької хворої посміхалися рожеві шкарпетки з зеленими царівнами-жабами. Біля крісла, в якому тато полюбляв дивитися футбол, лежали улюблені книжки і стояли кілька слоїків різного варення, на тумбочці поруч лежав градусник.

- От життя, - потягнулася Ля, потираючи прозорі крильця. – Нікого нема, нікуди не треба йти! Як же я люблю хворіти!!!

- Бдзинь-бдзинь, - промовив дзвінок. – Тут хтось прийшов.

- Але ж я нікого не чекаю, - здивувалася дівчинка.

- Нічого не знаю, там якась товстенька пані.

- Мама каже, що двері незнайомим відчиняти не можна… Як думаєш?

- А я знаю? Тобі вирішувати. Але, якщо що, то я тут ні до чого.

- Ну, гаразд.

Ля розправила крильця і почовгала до дверей, по дорозі, напевно, сто раз пчихнувши.

- Аааапчхи!

- Будь здорова, дитино.

- А ви хто?

- Я – Застуда!

- А, то от через кого я сьогодні в школу не пішла. А чому ж ви тоді бажаєте мені здоров’я?

- Ну, а як же? Я ж не можу сидіти з тобою вічно! Знаєш, скільки маленьких дітей мріють не піти до школи і так само солодко пчихати собі дома?

- А тоді чому ви прийшли до мене, якщо такі зайняті?

- Я ж не можу залишити свою підопічну саму вдома. Тобі так скоро зовсім набридне хворіти. – Пані Застуда поправила дівчинці шалик на шийці, перевірила температуру, торкнувшись теплою, сухою долонею до лоба. Вона була досить огрядна, хоча й не висока на зріст.

- То ви зі мною посидите?

- Так, поки твої батьки не прийдуть.

Застуда вже зняла чоботи і пальто та зайшла до кімнати. Роздивилася уважно книжки на полиці, з задоволенням тицьнула товстеньким пальчиком в книжку про Карлсона, роздивилася кілька зошитів Ля, що лежали на столі, схвально похитала головою біля вимкненого телевізора і подивилася на слоїки з варенням.

- Неподобство! – сплеснула вона у долоні. – Як же так можна?

- Що? Що таке? – злякалася дівчинка, подумавши, що щось зробила не так. Вона завжди була дуже чемною дівчинкою і страшенно не любила, коли на неї сварилися дорослі.

- У тебе немає найкращого в світі, найсмачнішого в світі, най-най-най, - аж задихнулася вона…

- Та чого ж?!

- Чорничного варення! Без нього не видужає жоден хворий! А ще в тебе немає ні шматочка найсмачнішої в світі речі після чорничного варення – справжнього торта!!!

- І що з того? – не могла второпати Ля.

- Як що? Як що? Ти ніколи не вилікуєшся, якщо не скуштуєш хоча б малесенький шматочок тортика! А чорничне варення? Про що думають батьки? Не залишити дівчинці чорничного варення. Так, зажди хвилинку!

У Ля аж засвербіли крильця від цікавості. Куди це телефонує товстенька пані? Пані Застуда на вигляд була така ж, як і бабуся Ля, у такій же теплій спідниці та кольоровому в’язаному светрі, точнісінько, як в самої Ля. Пані Застуда щось стурбовано шепотіла в трубку, та скільки Ля не дослухалася, не могла почути, про що ж розмова.

- Дзинь, дзинь, - знову пролунав голос дзвінка.

- Хто там ще?

- Відчиняй, відчиняй, дитинко, то мій онучок, Пчих. – і правда, за дверима стояв маленький хлопчик в картатій куртці і короткуватих джинсах – точнісінько, як Ре, - однокласник Ля, найбільший хуліган і найкращий друг.

- Я тут от приніс, бабуся просила, - буркнув він, простягнув пакет і тільки його й бачили. Аж підошви зарябіли так біг!

- Агов, а, може, зайдеш, чаю поп’єш? – гукнула Ля хлопцеві. Він на мить зупинився.

- Якось іншим разом. Не до тебе зараз, розумієш. Так багато ще здорових школярів. Така купа справ! Та й самому ще уроки треба робити, по ще перепаде на горіхи!

Ля зачинила двері, пані Застуди ніде не було, тільки з кухні долинало брязчання і тихий спів.

- Ой, а що це ви робите?

- Печу торт з чорничним варенням!

- Ура! Я так люблю торт з чорничним варенням. А можна я вам допомагатиму?

- Ну, звичайно. Давай, ти будеш місити тісто?

- Давайте!

Напевно, давно Чарівне Місто не чуло таких ароматів, як цього дня. Маленька Ля та пані Застуда спекли величезний торт, ним, напевно, можна було б нагодувати усіх застуджених дітей Весняної вулиці. Найніжніший крем з маленькими ягідками чорниці, солодкі коржі з маком, багато-пребагато шоколаду зверху – це було так смачно, аж на очі наверталися сльози. Ля запропонувала пані Застуді чаю, а та розповіла їй, що той Карлсон, про якого книжку написали, насправді, її двоюрідний дядько, веселий і предобрий чоловік, тільки дивак, повіявся десь та й оселився собі на даху. Ще пані Застуда розповіла, що на сусідній вулиці живе хлопчик, у якого зовсім-зовсім немає варення, тому він довго хворітиме і це не принесе йому радості.

- То нехай візьме у мене. Он його скільки!!! Це і мама готувала і обидві бабусі, а ще хрещена… От.

- Ти добра дівчинка, Ля. То, може, йому захопити і шматочок торта?

- Так, так, звичайно, - хоч торт і був дуже смачний, але хворого хлопчика було так шкода. – Беріть.

Ля сама відрізала добру половину смаколинки. Нехай швидше видужує. Пані Застуда подивилася на годинник і почала збиратися – скоро прийдуть батьки Ля, то ж дівчинка вже не сидітиме наодинці.

- Ну, прощавай, Ля.

- До побачення, пані Застудо.

- Сподіваюся, ми не скоро знову зустрінемось, бережи себе.

Ля зачинила двері і всілася в крісло. За вікном вже починався весняний вечір. В цю пору він рано наступає. Сутеніло. Від найсмачнішого в світі тортика та чорничного варення дівчинка перестала пчихати, а носик – ображатися на нежить.

- Дзинь, дзинь, прийшли батьки, - повідомив дзвінок.

- А у мене була сьогодні пані Застуда, - сказала батькам Ля.

- Так, так, - це ми у неї попросили, щоб ти не сиділа сама. О, справжній домашній торт!!! Скільки ж років минуло з тих пір як ми їли такий торт???

Автор Юлія Смаль

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас

Схожі статті

|

Дитяча казка: Як перемогти дракона

За високими горами, в темній печері жив Дракон. Він хотів завоювати Королівство, але Король в цьому Королівстві був хорошим командиром. Армія під його керівництвом вміла дати відсіч будь-яким атакам Дракона.

Дитяча казка: Таємниця Сніговика Біллі

Мабуть, ви чули, що всі сніжинки різні. Та вони різні не лише зовні: деякі з них чарівні. Саме з таких чарівних сніжинок був зроблений Сніговик Біллі.

Дитяча казка: Малюк Велетень

У місті Велетнів, на березі річки, жила родина – тато Велетень, мама Велетень та малюк Велетень. Ледве малюк Велетень навчився говорити, то одразу запитав у батьків:

- Тато, мамо, а що там, на іншому березі річки?

Дитяча казка: Як снігові жуки врятували Новий рік від повітряних піратів

До настання Нового року залишалося трохи часу. Дід Мороз і Снігуронька мчали на своїх чарівних санях по небу, щоб встигнути до дітей з новорічними подарунками. На санях вони везли мішки, повні подаруночків!