Максимко почав малювати, а потім замислився і сказав:
- Хай краще машинку на пульті під ялинку принесе.
Та щойно хлопчик взявся за олівець, як у нього з’явилася інша мрія. Він ніяк не міг визначитися, який подарунок до Нового року попросити у Діда Мороза. Аж ось Максимко сказав:
- Ні, не хочу обирати! Хочу, щоб усі іграшки, що є у світі, стали моїм подарунком до Нового року!
- Синку, але так не вийде, - сказала хлопчику матуся. – Адже у світі багато діток, і вони також заслужили подарунки. Окрім того, усі іграшки світу не вмістяться у нашій квартирі.
Та Максим вже думав про своє. Він зосереджено малював на листочку усі іграшки, які лише міг згадати чи уявити собі. Врешті лист до Діда Мороза з обох сторін був щільно розмальований. Однак хлопчик на цьому не зупинився і взяв другий, а потім третій аркуш та все малював.
- Здається, нічого не забувся, - задоволено сказав хлопчик та поніс лист з бажаннями до холодильника. Звідти його вночі заберуть помічники Дідуся Мороза.
Новорічної ночі Максимко міцно спав, уявляючи, як зранку знайде під ялинкою силу-силенну подарунків! Вранці хлопчик, відкривши очі, збирався бігти до великої кімнати, де стояла ялинка. Аж раптом він побачив, що знаходиться не в своїй кімнаті, а в якомусь чудовому місці, схожому на великий магазин іграшок. Навколо стояли полиці з машинками, фігурками героїв, роботами, трансформерами, літаками, конструкторами, іграшковими звірятами, маленькими та великими динозаврами, які рухалися та гарчали … А ще було багато таких іграшок, яких Максимко ніколи й не бачив.
- Мамо, тату, Дід Мороз виконав моє бажання! – зрадів Максим.
Однак ніхто з батьків не обізвався. Хлопчик почав розглядати усі іграшки, гратися ними. Він дивувався: як це вмістилося в їхній квартирі.
Важко сказати, скільки часу минуло за грою. Та раптом хлопчик відчув, що дуже голодний.
- Мамусю, я хочу їсти, - покликав він.
Та цього разу знову у відповідь була тиша.
- Мамо, тату! Де ви? – злякався Максим.
Він блукав між полиць з іграшками, але нікого навколо не було. Максимко заплакав.
- Ну чого ж ти плачеш, хлопчику? – пролунав чийсь тихий голос. Максимкові здалося, що це голос його сусіда-дідуся. – Ти ж так мріяв отримати в подарунок усі іграшки світу. Я виконав твоє бажання, хоча це було непросто.
- Хто тут? – злякався Максимко.
- Це ж я – Дід Мороз. Не шукай мене – все одно не побачиш.
- А де мої батьки? – запитав хлопчик.
- Ти в країні новорічних подарунків, а батьки залишилися вдома, - пояснив Дід Мороз.
- Але я хочу до них! До дому! – вигукнув хлопчик. – Поверни мене, будь ласка!
- Вибач, Максимку, але я не можу. Я виконую лише одне бажання на рік, - відповів Дід Мороз. – Доведеться тобі чекати наступного Нового року. А поки пограйся тут!
- Я не можу так довго без мами й тата, без свого дому, без своїх друзів, - сказав Максимко і гірко заплакав.
- Ой, ой, - зітхнув Дід Мороз. – Це несправедливо, щоб дитина так сильно плакала, тим більше у Новий рік. Я не можу виконати друге бажання, але я можу обміняти його на інше. Чи ти згоден, Максиме?
- Згоден! – сказав Максимко. – Хочу повернутися додому, до батьків!
Все навкруги засяяло та закружляло, і раптом Максимко опинився у своїй кімнаті, у своєму ліжечку.
- Мамо, тату! – покликав він.
- Доброго ранку і з Новим роком синку, - привіталися батьки.
- Я вас так люблю! – сказав Максимко та пішов умиватися.
- Синку, що це з тобою? Чому ти не біжиш дивитися – що там під ялинкою? – здивувався тато.
Максимко гадав, що свій подарунок від Діда Мороза він вже отримав, але був дуже радий, знайшовши під ялинкою машинку на пульті.
З часом хлопчик вирішив, що подорож до країни новорічних іграшок було звичайним сном. Але він пам’ятав про нього завжди, і тепер ніколи не був таким жадібним, як раніше.
